ТАЇНА СЛОВ’ЯНСЬКОЇ ЗВИТЯГИ
Вузенька стежечка петляє степом, вертка зміючка лише на мить показує з трави темного хвостика… Хоча, ніде правди діти, цього вистачило, аби серце несамовито закалатало. Але коли завважуєш на обрії чудернацькі обриси чи то давньої зруйнованої фортеці, чи то якихось титанів, про страх перед плазунами якось і не згадуєш… До того ж аромат різнотрав’я (у заповіднику росте понад 60 видів лікарських трав та 18 рослин, що їх занесено до Червоної книги України) заколисує-заспокоює й кличе поринути у легенду.
Двісті років тому це місце називалося Бешта, що в перекладі з тюркської означає «п’ять каменів». Гранітні брили, які височіють по всій території заповідника, милують око приємними рожевими відтінками і гріють старі боки (вік порід вулканіту, що за хімічним складом та фізичною структурою не мають аналогів у світі, – понад два мільярди років) під теплим сонячним промінням. Археологи вважають, що територія урочища була місцем жертвоприношень представників ямних, катакомбних і зрубних культур. Про це свідчать віднайдені там кам’яні жертовники.
…Величні гранітні гіганти здалеку скидаються на витязів, що з якоїсь причини закам’яніли й назавжди зосталися на місці смертельного герцю. Можливо, такі асоціації виникають ще й тому, що, за археологічними даними, саме в районі «Кам’яних могил» 31 травня 1224 року відбулася кровопролитна битва дружини князя Мстислава Романовича з ордою Чингісхана на річці Калці (у перекладі з тюркської Калка – «темні, мутні води»). Побоїще, в якому полягло майже все руське військо, тривало близько 10 діб. Новгородський літопис свідчить: «Бысть на Калках брань великая…». Дослідники вважають, що йдеться про річку Кальчик із притоками Малий Кальчик та Калець, а «місце кам’янисте», де був табір руського князя, і є нинішня територія заповідника.
На допомогу війську Мстислава Романовича прийшли князі Мурома, Рязані, Суздаля, північних міст Русі та відбили атаку татар. І саме в цій битві поклав голову легендарний Ілля Муромець. Нині на території заповідника на його честь споруджено капличку, де зберігається частинка мощей славетного лицаря.
БАЖАННЯ ЗДІЙСНЮЄ… КАМ’ЯНА БАБА
Обабіч стежини, ніби воїни на сторожі, стоять половецькі, скіфські та сарматські кам’яні баби. Такий собі музей просто неба. Щоправда, усі ці статуї – «гості» заповідника, привезені з сусідніх районів. Багато з них і справді нагадують вояк в обладунках. Це ж треба: вояки – і баби! А річ у тім, що з тюркської «баба» перекладається як камінь. Тож археологи, аби уникнути тавтології й не казати «кам’яні камені», вигадали назву кам’яні баби.
Ці непорушні сторожі сотні років стежать, як сходить-сідає сонце над цією казковою гірською країною посеред безкраїх степів, та оберігають спокій і добробут тутешніх жителів.
До слова, науковці переконані, що над заповідником перетинається безліч негативно та позитивно заряджених енергетичних променів. Одна з сарматських кам’яних баб розташована саме в такому місці, де сконцентровано промені з позитивною енергією. Кажуть, якщо до неї доторкнутися й подумки загадати бажання – воно неодмінно здійсниться. Тільки робити це треба зі щирим серцем і чистими помислами!
ОСВІДЧУВАТИСЯ – НА ГОРУ КОХАННЯ
Гірське пасмо, що розкинулося серед неозорого степу, має Східну гряду та Західну, деякі вершини сягають 100 метрів над рівнем моря. Кожна з гір таїть у собі минувшину і, звісно ж, оповита туманом легенди. Приміром, Гостра (заввишки 217 метрів) має й іншу назву – гора Кохання. Легенда оповідає, як хлопець-русич на ім’я Ковил та дівчина-монголка Типчак водночас пішли у розвідку до ворога. Але натомість… закохалися одне в одного й провели разом казкову ніч посеред степу. На ранок обоє збагнули, що повертатися у свої табори їм не можна, – уб’ють… Аби зберегти кохання й навіки бути нерозлучними, вони вирішили померти разом. Закохані зійшли на найвищу вершину й кинулися у прірву. Відтоді цю вершину називають горою Кохання, а трави ковила і типчак завжди ростуть поряд.
Ну хіба не оаза для справжніх романтиків? Напевно, жодна дівчина не встоїть, коли коханий освідчиться їй у такому місці…
НІХТО НЕ ЗАБУТИЙ…
На одному з пагорбів заповідника височіє кам’яний хрест, споруджений на згадку про загиблих воїнів. Його спільними зусиллями спорудили громади Української православної церкви КП і МП, УГКЦ та Українське реєстрове козацтво. Щороку в травні там відправляють молебні за загиблих у кривавій битві. Збирається паланкове козацтво з України та Кубані, а також чимало гостей. Після панахиди дійство продовжується біля мальовничого заповідного озера. Там чоловіків посвячують у козаки, а хлопчаків – у джури. Козаки демонструють власні бойові уміння та вправляються у єдиноборстві. Усіх охочих припрошують покуштувати козацьку кашу і келишком горілочки пом’янути тих, хто поліг за волю рідного краю.