ЕКУМЕНІЧНА Й ЕКЛЕЗІОЛОГІЧНА МИСЛЬ ПАТРІЯРХА ЙОСИФА
Poзвиток богословської мислі Йосифа Сліпого
Будь-який дослідник богословської мислі Патріярха Йосифа знає, що його богословське знання, сформоване у Львові, Інсбруці та Римі було неосхоластичним, домінуючим серед богословів перших десятиліть двадцятого століття. В такому дусі писані його богословські праці і підручник догматики про Святі Тайни, і так він сприймав науку про Церкву до свого ув’язнення у 1945 р.
Вісімнадцятирічне ув’язнення і заслання, як це парадоксально не звучить, було для нього і часом глибокої застанови, переосмислення поглядів і вивчення духовости, богослов’я і розуміння Церкви на Сході, в якому він жив, страждав і яке він вивчав.
Ті, що знали о. Йосифа Сліпого до Другої Світової Війни і мали щастя дочекатися його визволення у 1963 р. підкреслювали як він змінився у поставі, ноші й настанові. В лютому 1963 р. перед Папою Іваном ХХІІІ стояв справжній східний архиєрей, який пізнавши впродовж діянь та участи на Другому Ватиканському Соборі, почав представляти нову еклезіологію помісности Церков, що сьогодні кристалізується у ще невипрацюваній еклезіології сопричастя – Ecclesiologia Communionis, яка може стати основою спільного богослов’я і розуміння Церкви для православних і католиків. Отож вивчення того питання і як це розумів Патріярх Йосиф є першечорговим для всіх екуменістів, а головно тих, що вивчають тепер шляхи до порозуміння і повернення до єдности між православною і католицькою Церквою.
Йосиф Сліпий добре знав також історію Церкви, головно своєї Української Церкви, він вивчав питання Унії та унійного богослов’я. Він цінив це богослов’я і старався поставити на тривкі основи. Йосиф Сліпий мав великого учителя, Митрополита Андрея Шептицького, який також ріс та дозрівав з часом, а згодом став, за словами Ів Конґара, одним з найвідоміших екуменістів першої половини двадцятого століття , хоча в тому часі термін екуменізм – екуменічний мало вживався серед католицьких богословів.
Видавалося, що Сліпий наче стояв у тіні Шептицького в екуменічних питаннях, як це писав Ярослав Пелікан . Одначе, коли він прибув до Риму у 1963 р. у його словах до Папи Івана ХХІІІ відчувалося настанову примирення між Східною та Західною Церквами. Глибоке знання унійного питання привело його до висновку, що обидві сторони (Схід та Захід) мають взяти на свої плечі історичну відповідальність за поділ християнства. Не бракувало в цій настанові критичности до Римо-католицького екуменізму, “який хоче дійти до єдности, але не хоче вести діялогу”. Сліпий покликувався на Папу Івана ХХІІІ як на мужа з “героїчною смиренністю”, що оскаржив Захід за розкол (схизму) між Сходом та Заходом. “Вина за роз’єднання спочиває на наших плечах”. Щоб змінити цю ситуацію, згідно з Папою Іваном ХХІІІ, “потрібно вести з ними діялог” замість засуджувати їх і відштовхувати їх від себе. Ось нове відношення і настанова Йосифа Сліпого після прибуття з неволі до Риму. Екуменізм – праця для єдности Церков, як у його попередника Шептицького, стає рушійною силою його життя як священика і архиєрея.
Хоча академічна формація Сліпого була схоластичною, проте екуменічне, чи як тоді звали, унійне питання його постійно цікавило.
Студіюючи ще у Римі в Григоріянському Університеті, у 1922 р. він їде до Велеграду і пише статтю На Велеграді (6-9 серпня 1922 р.) в місячнику для духовенства Нива.
Коли видавництво УКУ почало видавати Твори Патріярха Йосифа, Блаженніший поручив і дуже на тому настоював, щоб Введення написав о. Іван Гриньох, особа, яка може найбільше вникала у нововитворене еклезіологічне мислення Йосифа Сліпого. Отець Гриньох все вірно виконував і наче роз’яснював читачеві, які думки жевріють у Йосифа Сліпого і старався викласти на письмі висновки зі всього переосмисленого. Це саме стало початком новозачатої еклезіології помісних Церков во главі з Римським Архиєреєм – першим зі всіх єпископів, еклезіології сопричастя, яку саме тепер у наші дні треба молодому поколінню вивчати, висловити, оформити і спільно з іншими християнськими Церквами проголосити як науку Вселенської Церкви. Цей великий екуменічний виклик стоїть тепер перед нами і все, що сталося останніми днями після зречення Папи Венедикта XVI від петрового служіння, є доказом того, що з того питання слід шукати нове розуміння Церкви як спільноти (сопричастя) Церков з різнорідністю обрядів, порядку і дисципліни, основаних на переданні і традиції у спільності з Єпископом Риму. Це передчував Йосиф Сліпий вже у 1922 р., цей погляд дозрівав у 1930-40-их роках і йому більше ділом, аніж у письмовій формі, давав свій вислів Йосиф Сліпий вже як Глава Церкви і Патріярх та лишив нам у спадщину до виконання у своєму Заповіті. З цієї причини я багато разів буду покликуватися і цитувати думки та висновки о. Гриньоха, бо в ньому у своїх первістках, представлена нова еклезіологічна мисль Патріярха Йосифа та її екуменічні наслідки....
Відеодоповідь: частина 1
