Всесвітня Рада Церков/Нарада Близькосхідної Ради Церков Алеппо, Сирія,
5 - 10 березня 1997 року
Комісія «Віра і церковний устрій»
 
«Усуньте стару закваску, щоб ви були новим тістом, так, як ви і є прісні, бо Пасха наша, Христос, принесений у жертву. Отож святкуймо не у старій заквасці, ані у заквасці злоби і лукавства, а в опрісноках чистоти й правди» 1 Кор. 5:7-8 І.
 
Суть справи
Передумова наради
1. В ХХ-му столітті Церкви віднайшли глибоке зацікавлення християнською єдністю. Вони продемонстрували це зусиллям знайти спільну основу в богословських питаннях, які довгий час розділяли їх. Вони навчилися давати спільне свідчення кожен у свій спосіб. Однак, незважаючи на цей прогрес у напрямку видимої єдності, все таки залишається багато викликів. Одна із найбільш вразливих проблем, разом із її численними пасторальними наслідками для всіх віруючих християн, це потреба знайти спільну дату для святкування святої Пасхи, празника Христового Воскресіння. Святкуючи це «свято над святами» в різні дні, Церкви дають розділене свідчення основного аспекту апостольської віри, ставлячи під сумнів ефективність проповідування Євангелія усьому світу. Це питання стосується всіх християн. Насправді, в деяких частинах світу, як, наприклад, на Близькому Сході, де кілька поділених християнських спільнот складають меншість у суспільстві, ця справа стала нагальною проблемою. Хоча вже проводилися певні обговорення цього питання, йому досі не надали серйозної уваги, на яку воно заслуговує.
 
2. Хоча питання спільної дати Великодня/Пасхи піднімалося в різні часи, починаючи із часів раннього християнства, дискусія відносно цієї теми розгорілася знову в наш час в Церквах, як Сходу, так і Заходу. Це питання привернуло до себе увагу і секулярного світу. Питання поставили до ширшого кола християн в енцикліці Вселенського Константинопольського патріархату в 1920 році, його розглядали на першій Всеправославній нараді в 1923 році. Нажаль, рішення останньої про перегляд календаря призвело до декількох схизм в Православних Церквах. Приблизно в цей самий час, в секулярних колах, особливо Західної Європи, зародилася дискусія щодо можливості започаткувати сталу дату Великодня, як, наприклад, неділя після другої суботи квітня, і таким чином полегшити комерційну та громадську діяльність. Згодом з подібних причин були висунуті пропозиції щодо введення нового усталеного календаря. Після Другої Світової війни контекст дискусії цих проблем значно змінився. Міжнародна світська ініціатива не отримала належної підтримки. Церкви були налаштовані проти будь-якої реформи календаря, яка б змінила цикл семиденного тижня.З іншого боку, багато Церков все ж таки зацікавились ідеєю спільної дати святкування Пасхи, чи то рухомої, чи усталеної. Православні повернулися до питання Пасхи в 1961 році, під час приготувань до Великого Святого Собору Православної Церкви; Конституція Божественної Літургії Другого Ватиканського Собору (1963) стала новим поштовхом до нової дискусії в Римо-Католицькій Церкві; і з 1965 року Всесвітня Рада Церков піднімала це питання на різних зустрічах.
 
3. В останні роки конкретні кроки були зроблені на Близькому Сході, де християни різних традицій живуть разом у значною мірою нехристиянських суспільствах. Рада Церков Близького Сходу була особливо активна, заохочуючи та сприяючи святкувати Пасху в один день. Дві останні наради ВРЦ підняли це питання. Нарада «Християнська духовність сьогодні» (Іазі, Румунія, травень 1994 року) підкреслила необхідність «прийняття нової ініціативи стосовно спільного святкування Пасхи». Ще більш вражаючими є висновки наради «На шляху до сопричастя в богослужінні» (Дітчингем, Англія, серпень 1994 року): Крім всієї праці, що вже була здійснена стосовно Хрещення, Євхаристії та Священства, Церкви також повинні звернути свою увагу на обновлення проповіді, віднайдення значення неділі та пошуку спільної дати святкування Пасхи, як на основні екуменічні богословські питання. Останнє із вище згаданих є особливо нагальним, так як жодного погодження про спільну дату Пасхи – навіть короткотермінового – ще не було досягнуто. Така згода, яка не може залежати від ідеї «фіксованої дати Пасхи», мусить зважати на найглибше значення християнської Пасхи та почуття християн по всьому світу. Ми радо приймемо будь-які ініціативи, що дають надію на прогрес в цій важливій сфері. (Т. Ф. Бест/ Д. Геллер, Як віримо, так і молимося: На шляху до сопричастя в богослужінні, документ Віри та Устрою № 171, Видавництво ВР, Женева 1995 р., с. 9-10.) З огляду на зацікавлення питанням, виражене на цих нарадах, Виконавчий Комітет ВРЦ під час зустрічі в Бухаресті у вересні 1994 року, рекомендував своєму першому підрозділові, «особливо відділу церковної єдності – Віри та Устрою та відділу Богослужіння і Духовності, заново звернути увагу на проблему спільного святкування Пасхи, пам’ятаючи, що в 2001 році відповідно до Західного та Східного календарів дати Пасхи співпадатимуть».
 
4. Дана нарада в місті Алеппо, Сирія, 5 – 10 березня 1997 року, є відповіддю на цей запит. Підтримана першим підрозділом ВРЦ та Близькосхідною Радою Церков (БРЦ), вона зібрала представників багатьох спільнот, що беруть участь у щорічних зустрічах Конференції секретарів Християнських спільнот світу, представників Східних та Орієнтальних Православних церков, представників БРЦ, запросила експертів та допоміжний персонал. Усіх учасників наради тепло прийняла Сирійська Православна Архиєпархія в місті Алеппо, вони стали свідками відданості ідеї єдності християнських спільнот цього міста. На зустрічі із членами цих спільнот, гості почули заклик усунути болючий знак поділу, яким є розходження дат у святкуванні Пасхи. В атмосфері молитви та спільної праці, учасники розглянули проблему спільної дати святкування Великодня з різних аспектів – богословського, історичного, літургійного, катехитичного та пасторального. Нарада пропонує всім Церквам такі спостереження та рекомендації.
 
Христове воскресіння – основа спільної віри
 
5. Апостольська віра Церкви є основана на дійсності Воскресіння Христа. Святий апостол Павло каже: «Коли ж про Христа проповідується, що він воскрес із мертвих, як же ж деякі між вами кажуть, що нема воскресіння мертвих? Коли ж нема воскресіння мертвих, то і Христос не воскрес. А коли Христос не воскрес, то марна проповідь наша, то марна й віра наша» (І Кор. 15:12-14). Христове Воскресіння – як остаточна перемога над силами гріха і смерті – є не лише історичною подією, але й знаком Божої влади над усіма силами, що можуть нас віддаляти від Його любові та доброти. Це перемога не тільки самого Христа, але і всіх тих, які об’єднані з Ним (І Пт. 1:3). Це перемога означає початок нової ери (Ів. 20:17). Воскресіння – це найвище вираження дару Отця примирення та єдності у Христі через Святого Духа. Воно є знаком єдності та примирення, які Бог бажає всьому творінню.
 
6. Коли апостоли починали свою місійну діяльність, воскресіння було серцевиною їхньої проповіді (І Кор. 15:1-17, Дія. 2:22-36, І Пт. 1:3), і в час, коли євангелисти почали записувати основні аспекти навчання та служіння Господа, воскресіння виявилося кульмінаційним моментом Євангелій. Рання Церква в усіх аспектах свого життя була перш за все спільнотою воскресіння. Молитовне життя ранньої Церкви таким чином було зосереджене на Божій всепрощаючій любові, що явлена у спасаючій Пасці Христової смерті та воскресіння. Перший день тижня став визначним днем для християнської спільноти, оскільки це був день, коли Господь востав із мертвих. (Ів. 20:1, Ді. 20:7). В цей самий час, цей день називали «восьмим днем» - днем нового творіння та остаточного сповнення. Крім цього кожного року християни в єдиному та багатосторонньому святкуванні поминали та переживали завжди дієву силу Христових страстей та воскресіння. Це святкування крім того стало основою для хрещення, у якому християни разом із Христом переходять від смерті до життя, помираючи для гріха, народжуються до нового життя в Ньому. Як наслідок, поведінка християн була вкорінена в їхнє відношення до воскреслого Христа та відображала нову дійсність, даровану ним (І Кор.. 3:1-11).
 
Історичне підґрунтя теперішніх розбіжностей
 
7. Новий Завіт вказує, що Христова смерть і воскресіння були історично пов’язані із єврейською Пасхою, однак деталі цього неясні. Згідно Синоптичних Євангелій, остання вечеря Ісуса була пасхальною трапезою, що поміщає його смерть на день після єврейської Пасхи. Водночас, згідно Йоана, його смерть припадає на сам день, насправді навіть на саму годину, коли жертвувалися пасхальні ягнята. На кінець ІІ-го століття деякі Церкви святкували Великдень в день єврейської Пасхи, незважаючи на день тижня, в цей час, коли інші святкували на наступну неділю. До ІV-го століття стара практика була занедбана майже усюди, однак, все ще залишилися різниці у підрахунку дати Пасхи. Вселенський Собор у Нікеї у 325 році постановив святкувати Великдень у наступну неділю після весняного повного місяця. Спочатку єврейську Пасху святкували після першого повного місяця березневого рівнодення, однак у ІІІ-му столітті деякі єврейські спільноти підраховували день свята не беручи до уваги рівнодення, таким чином Пасху могли святкувати двічі у певні сонячні роки. Собор у Нікеї намагався уникнути цього прив’язавши принципи обчислення Великодня до норм обрахунку єврейської Пасхи у часи життя Ісуса.
 
8. Хоча деякі відмінності в механізмі визначення дати Пасхи залишилися навіть після Нікеї, зрідка виникаючи у місцевих спільнотах, до VІ-го століття спосіб обчислення, який базувався на дослідженнях олександрійських астрономів і вчених, отримав універсальне прийняття. До ХVІ-го століття, однак, розбіжність між цим способом підрахунку та даними астрономічних досліджень стала очевидною. Це призвело до зміни календаря, впровадженої папою Григорієм ХІІІ в 1582 році. З цього часу, західні християни починають вираховувати дату Великодня на основі цього нового Григоріанського календаря, тоді як Східні Церкви в основному продовжують іти за старим Юліанським календарем. В той час як календарні зміни в деяких Православних Церквах в 1923 році вплинули на дати нерухомих свят, підрахунок дати Великодня залишився прив’язаний до Юліанського календаря. Таким чином наші сучасні розбіжності в обчисленні дати Великодня можна віднести швидше до відмінностей в календарях та місячних таблицях, які вживаються нами, аніж до відмінностей у фундаментальних богословських поглядах.
 
9. Вивчаючи механізм обчислення дати Пасхи, учасники зустрічі в Алеппо взяли до уваги той факт, що і східний Юліанський і західний Григоріанський тип обчислення в деякій мірі відхиляється від астрономічних даних, визначених точним науковим підрахунком. Добре відомо, що похибка Юліанського календаря стосовно астрономічного складає 13 днів; в Григоріанському зараз немає похибки, але вона з’явиться в майбутньому. Менш відомим є той факт, що як Юліанський, так і Григоріанський підрахунки базуються на загальноприйнятих таблицях для визначення місячного циклу. Ці таблиці можуть інколи давати хибні від астрономічних даних результати для обох видів обчислення.
 
Собор у Нікеї залишається актуальним і сьогодні
 
10. В процесі обговорення учасники наради прийшли до глибшого визнання доречності рішень Собору у Нікеї для сучасної дискусії. Постанови цього собору, закорінені у Святому Письмі і Традиції, отримали признання як правила, нормативні для усієї Церкви.
а. Не зважаючи на відмінності у методі обрахунку, принципи обчислення в Церквах як Сходу так і Заходу базуються на нормах, встановлених у Нікеї. Цей факт має величезне значення. В сучасному стані поділу, будь-яке рішення однієї Церкви чи групи Церков відійти від цих норм, лише ускладнить подолання існуючих відмінностей.
б. Бажання єдності відображаються в рішеннях Собору в Нікеї. Метою Собору було встановити принципи, взяті із Святого Письма стосовно зв’язку між Христовими страстями і воскресінням та єврейською Пасхою, які би сприяли єдиному щорічному відзначанню Пасхи всіма Церквами. Підтримуючи єдність у такий спосіб, собор також продемонстрував свою турботу про місію Церкви у світі. Собор був свідомий, що поділ у такому центральному питанні був би причиною скандалу.
в. Нікейські норми підтверджують внутрішній зв’язок між біблійною юдейською Пасхою (Вихід 12:18, Лев. 23:5, Чис. 28:16, Втор. 16:1-2) і християнськими святкуваннями «Пасхи нашої, Христа» (І Кор. 5:7). Собор відкинув принцип залежності дня святкування від сучасного єврейського підрахунку лише із цієї причини, що метод підрахунку змінився і став неточним, а не тому що вважав цей зв’язок неважливим.
г. Протягом обговорення учасники наради глибоко оцінили багатство символіки, яку пропонують норми Нікеї. В текстах богослужінь багатьох церков, особливо в текстах біблійних читань та гімнів пасхального періоду, християнам нагадують не тільки про важливість зв’язку між юдейською та християнською Пасхами, але й про інші аспекти історії спасіння. Наприклад, говориться про те, що у Христовому воскресінні оновлюється все творіння. Таким чином деякі ранньохристиянські джерела проводять паралель між розповіддю книги Буття про семиденне сотворення світу і тижнем Христових страстей, смерті та воскресіння.
д. Собор у Нікеї, продемонструвавши своє бажання скористатися сучасною наукою того часу у підрахунку дати Пасхи, подає важливий урок для християн сьогодні. Хоча Собор мав на меті досягнути єдності Церков у конкретному питанні, однак він не брався за встановлення детальних інструкцій великоднього підрахунку. Натомість він очікував від Церков, щоб вони використовували найбільш точні наукові знання свого часу для підрахунку необхідних астрономічних даних (березневе рівнодення і повний місяць).
 
В ході дискусій учасники виробили спільну позицію, яка виражена у рекомендаціях щодо календаря.

Далі у Алеппо укр +.doc