Науковий співробітник ІЕС о. д-р Роман Фігас у своїй доповіді поставив собі за мету термінами «синодальність» та «соборність» примирити два, здається, «протилежні» поняття в еклезіології: Церкву як дійсність універсальну, загальну, вселенську та Церкву партикулярну, місцеву, конкретну. Доповідач вважає, що соборність та синодальність сприяють розкриттю екуменічного потенціалу наших Церков, штовхають нас шукати єдність, що не дозволить нашим спільнотам перетворитися у аморфні частини якогось великого механізму.
Не просте завдання стоїть і перед науково-богословською, церковно-історичною спільнотою. Потрібно попрацювати над тим, що ми вкладаємо в поняття «соборноправність» в рамках самої Церкви, сказав митрополит Львівський і Сокальський ПЦУ Димитрій Рудюк. Необхідно чітко виписати головні засади цієї соборноправності, оскільки ми лишень робимо спроби зрозуміти, докопатися до істини, що це таке. Відштовхуючись від розуміння того, що Церква не просто людська організація, а установа Божа, ми повинні все зробити для того, щоб нею рухав дух соборноправності.
Президент Інституту екуменічних студій о. д-р Іван Дацько розпочав свій виступ з того, що відколи він у 2005-му році став членом Спільної Міжнародної Комісії для богословського діялогу між Католицькою і Православними Церквами, а згодом і постійним членом її Координаційного Комітету, то основною темою цих нарад є питання синодальности, соборности, ролі Єпископа Риму, першенства (примату) і влади (έξουςία) в Церкві. Основним документом, який виготовила ця Комісія, став Равенський Документ, опублікований 13-го жовтня 2007 р. під назвою «Еклезіологічні і канонічні наслідки таїнственної (сакраментальної) природи Церкви – Церковне сопричастя, соборність і влада (έξουςία)». Головним на шляху до єдності має бути добра воля і бажання цієї єдності. У нашій екуменічній праці, в якій – як поучав слуга Божий митрополит Андрей Шептицький – має бути відчутною наша туга за єдністю і за відновленим сопричастям всієї Вселенської Церкви.
Принцип синодальності у древній Церкві, будувався на тому, що у кожній церковній провінції (митрополії) повинен був бути один єпископ-голова, який не міг, однак, нічого робити без згоди інших єпископів, які належали до цієї провінції. Так стверджує владика Теодор Мартинюк, єпископ-помічник Тернопільсько-Зборівської єпархії УГКЦ, посилаючись на Апостольські канони, що датуються близько 400 р. Також владика Теодор детально розповів, як реалізуються в УГКЦ принципи синодальності і соборності, як ці принципи надають можливість як єпископам так і духовенству з вірними брати діяльну участь у житті Церкви, здійснювати пасторальне планування та вирішувати важливі церковні питання згідно своїх компетенцій.
На завершення семінару Тарас Дмитрик у зв’язку із завершенням повноважень відповідального секретаря та закінчення терміну контракту з УКУ подякував членам УХАТ та колегам з Інституту екуменічних студій за плідну співпрацю впродовж 2014-2020 рр.
Відео семінару можна переглянути тут.
