У лекції о Роман наголосив на теперішній кризі місійного світогляду Церкви, коли завдання місії чи екуменізму залишається справою лише певних експертів. Ця криза поглиблюється також наступаючим секуляризмом, який «заганяє» релігію та духовність у приватну і непублічну сферу; скандали та поділи також згубно впливають на довіру до Церков.
Криза усвідомлення християнами свого місійного покликання пов’язана, на думку Фігаса, із кризою літургійною, із відривом нашого щоденного життя від того, що ми переживаємо як Церква під час літургійних богослужінь. Про це також свого часу писав видатний богослов і літургіст о. Олександр Шмеман. Повернення до євхаристійного бачення нашого життя може заново відкрити спрагу ділитися досвідом нового життя, що його отримали як дар на Літургії, із світом. Євхаристійний світогляд долає мури, що розділяють священне і профане, духовне і світське, і виходить із новою ексхатологічною пропозицією присутності Божого царства тут і тепер. Переосмислення літургійного досвіду спільноти як учасників Божої трапези, допомагає усім вірним зрозуміти їх унікальну роль у поширенні Божого царства, у свідченні своїм життям і діяльністю. Євхаристія Церкви є джерелом, де християни знову і знову можуть черпати та переосмислюють важливість християнського свідчення сьогодні, надихатися до спільного християнського свідчення. На завершення викладач наголосив на космічному вимірові християнської місії, куди включена кожна особа, а також освячення усього світу, щоб «Бог був усім і в усьому».
Лекцію була прочитана в межах курсу «Актуальні питання теології в екуменічній перспективі», який спільно підготували та читають працівники Інституту екуменічних студій Павло Смицнюк, Тарас Курилець, Тарас Дмитрик та о Роман Фігас.
Попередня лекція «Церковний календар: інструмент що єднає чи розділяє?»
В ході лекції викладач ввів студентів у календарну тематику, пояснив якими календарями Церкви користуються сьогодні, які та чому існують розбіжності в способі підрахунку свят, які вже напрацьовані способи розв’язання даної проблематики. Студенти також почули про те, як була встановлена старозавітня Пасха, про різноманіття святкування Великодня до IV століття. Актуальність правило першого Вселенського собору у Нікеї, яке регулювало правила підрахунку пасхалії, його метод та дієвість у збережені єдності, було представлено на прикладі міжцерковної наради в Алеппо (Сирія) у 1997 році.
Учасники лекції ставили запитання, що потрібно зробити, щоб досягти прогресу задля спільного святкування Пасхи? Усунення міфів та недовіри, системна праця лідерів Церков – запорука досягнення консенсусу в цьому питанні. Найбільш «гострі» питання вже давно вирішені та є конкретні пропозиції, які дозволяють дійти згоди між християнами. Якщо буде розуміння та загальне прийняття, то питання спільного святкування Великодня може стати ще одним кроком для зближення християнських Церков.