Мови

 

Надання автокефалії Православній церкві України є природним результатом її тисячолітнього розвитку

2018-10-11 12:45

Другий семінар комісії «Правда, справедливість і примирення між Росією, Україною і Європейським союзом» відбувся в Києві 2-3 жовтня 2018 року.

Обговорення відбулося в Інституті святого Томи Аквінського та у Відкритому православному університеті Святої Софії-Премудрості за участю колег із Коледжу бернардинів, Центру святого Климента, Товариства «Меморіал», Києво-Могилянської академії, Українського католицького університету за підтримки організації «Справа сходу» та ОБСЄ.

 

 

Російська військова агресія проти України триває вже більше чотирьох років, щоденно забираючи життя не тільки військових, а й мирних жителів.

Учасники семінару розглянули тему «Церкви, війна і мир» і конфлікти між церквами Росії і України, в тому числі в контексті їхніх відносин з Римом і Константинополем.

Дотримуючись євангельських заповідей, Церкви покликані бути миротворцями між ворогуючими сторонами і державами. Виконання цього завдання є неможливим без прагнення говорити нелицемірну правду мовою, зрозумілою суспільствам по обидва боки конфлікту.

Ми з жалем вимушені констатувати, що Російська Православна Церква повною мірою розділяє відповідальність за формування ідеології конфронтації і небажання прийняти суверенну українську державність і українську націю.

Однак у ситуації, коли офіційні представники РПЦ як в Росії, так і в Україні не бажають вести рівноправний діалог з українською стороною, цю відповідальність беруть на себе християни як вірні Церкви Христової і представники громадянського суспільства.

Усвідомлюючи свою відповідальність за майбутнє наших народів і церков, ми покликані використовувати всі можливості для діалогу з вірою, що шлях до примирення і стабільного світу лежить через спільний пошук правди і справедливості.

Під час обговорення непростих і суперечливих фактів історії наших Церков ми дійшли згоди за наступними пунктами:

1. Надання канонічної автокефалії Православній Церкві України є природним результатом її тисячолітнього розвитку. Таке рішення в сучасній ситуації продиктоване турботою про церковну єдність православних України. Це дасть можливість творчого розвитку Київської традиції християнської відкритості, різноманіття й істинного пастирського служіння своєму народові.

Разом із тим віруючим, які не бажають приєднатися до незалежної Помісної Церкви, має бути забезпечено право вільного вибору своєї канонічної юрисдикції, включно з можливістю залишитися в Московському патріархаті.

Ми також віримо, що поява Помісної Церкви України добровпливово позначиться і на Російській православній церкві, створить умови для переосмислення нею своєї історії, позбавлення від імперської ідеології і майбутнього міжправославного діалогу в Україні та світі.

2. Шлях до повноти єдності Української Церкви і конструктивним відносинам між Церквами не завершиться наданням Томосу Православній Церкві України. Має бути продовжено діалог між впливовими центрами християнського світу – Римом, Константинополем і Москвою, які, в свою чергу, повинні розглядати Київ не як предмет суперечки, а як рівноправного учасника стосунків. А Україну – не як територію війни, а як простір діалогу та конструктивної співпраці.

3. Різні етапи історії Церков Київської традиції потребують нового осмислення для подолання старих ран і пошуку відповідей на виклики сучасності.

На жаль, ні Російська Православна Церква, ні Українська Православна Церква (Московського Патріархату) досі не визнали своєї співучасті в трагічних подіях ХХ століття із заборони та спроб ліквідації Української греко-католицької церкви, а також і в інших злочинах атеїстичного тоталітарного радянського режиму проти свободи совісті і людської гідності.

Ми сподіваємося почути від Помісної Церкви України, яка бажає звільнитися від кайданів минулого, слова «прощаємо і просимо прощення» стосовно Церков-сестер в Україні і за її межами. Упевнені, що нелицемірне покаяння і прощення образ має прийти на зміну і нинішній офіційній риториці Московського патріархату, який не бажає помічати очевидної невідповідності своєї позиції Євангелію та історичній правді.

Для того щоб мирне співіснування, співпраця і співпричастя Церков стало реальністю, нам належить разом, відкинувши ідеологічні міфи, по-християнськи і з науковою об’єктивністю розібратися в хитросплетіннях історії взаємин церков, держав і народів. Важливим прикладом на цьому шляху може послужити досвід примирення між церквами і народами Франції і Німеччини, Німеччині та Польщі.

Ми переконані, що примирення між Церквами є надійним підґрунтям для миру між Росією, Україною і всіма народами Європи».

 

 

 

УЧАСНИКИ-ПІДПИСАНТИ СЕМІНАРУ:

РОСІЯ

Нікіта Петров, історик, товариство «Меморіал», Москва

Сергій Чапнін, журналіст, Москва

Костянтин фон Еггерт, журналіст, Москва

Олександр Солдатов, журналіст, Москва-Київ

УКРАЇНА

Борис Ґудзяк, історик, президент УКУ, єпископ УГКЦ в Парижі

Мирослав Маринович, віце-ректор УКУ (Львів)

Костянтин Сігов, філософ, керівник Центру європейських гуманітарних досліджень при Національному університеті «Києво-Могилянська академія»

Георгій Коваленко, філософ, ректор Відкритого православного університету Святої Софії-Премудрості (Київ), священик УПЦ

Євстратій (Зоря), богослов, єпископ УПЦ КП

Олександр (Драбинко), митрополит УПЦ

Андрій Юраш, директор Департаменту у справах релігій Міністерства культури України

Богдан Огульчанський, священик УПЦ, Відкритий православний університет

Олесь Кульчинський, український орієнталіст, Стамбульський університет

Михайло Димид, священик УГКЦ, професор УКУ (Львів)

Тарас Дмитрик, ІЕОЕ (Львів)

Андрій Дудченко, священик УПЦ, Відкритий православний університет

ЄВРОПЕЙСЬКИЙ СОЮЗ

Антуан Аржаковський, історик, співдиректор відділу «Політика і релігії» в Коледжі бернардинців; засновник Інституту екуменічних досліджень у Львові

Войчех Сурувка, польський філософ, священик РКЦ, директор Інституту релігійних наук св. Томи Аквінського, Київ

Марта Титанець, товариство «Карітас» (Польща)

Сесіль Вессьє, професор університету м. Ренн

Передрук Радіо Свобода