На засіданні Комісії з державного визнання документів про наукові ступені та вчені звання при Міністерстві освіти та науки було прийняте рішення про визнання диплому доктора богослов’я. В Україні з’явився перший, визнаний державою, доктор наук з богослов’я. Ним стала Марія Горяча, яка захистила свою докторську працю ще в 2012 році в Лювенському католицькому університеті (Бельгія). Приємно відзначити, що пані Марія обіймає посаду керівника проектів та програм в Інституті екуменічних студій. Ми вирішили розпитати її про процес підготовки того визнання та як це – бути першим доктором наук.
- Розкажіть, будь ласка, детальніше про підготовку до визнання диплому. Скільки часу Ви цьому приділили, які документи потрібно було підготувати?
- Кожен, хто навчався за кордоном, здобув диплом іноземного зразка, розуміє, що з поверненням в Україну йому слід подбати про нострифікацію свого диплому в рідній державі. Це питання також з’явилось і в мене, одразу після того, як я почала свою працю в академічному середовищі. Однак у той час я не бачила жодної можливості для такого визнання. Тоді важко було собі уявити таку можливість, бо в Україні не існувало навіть в ідеї такого титулу як доктор богослов’я. Якби я спробувала нострифікувати свій диплом у той час, то мені би довелося шукати якесь компромісне рішення і відмовитися від перспективи отримати диплом доктора богослов’я. Треба би було погодитися на якийсь більш чи менш прийнятний замінник того титулу як, наприклад, доктора історичних, чи філософських, чи інших наук. І така перспектива була для мене зовсім непривабливою, щоб не сказати неприйнятною. Щойно після прийняття у 2014 році нового “Закону про вищу освіту”, з’явилася надія на визнання власне богословських дипломів. Однак на реальну можливість довелося чекати ще 2 роки, поки не запрацювала Комісія з визнання дипломів. Як тільки я почула про створення та перше засідання цієї Комісії, я відразу почала підготовку документів для своєї атестаційної справи. Пакет документів був досить стандартний: копії дипломів з їх перекладами, примірник дисертації, копії опублікованих статей і клопотання з місця праці. Так що за тиждень часу вдалося все зібрати і вислати до Києва. Після цього треба було чекати 2 місяці на рішення Комісії.
- Які труднощі виникали під час підготовки?
Якихось особливих труднощів я не мала. Слід було просто зібрати та вислати до Міністерства освіти і науки пакет документів, а потім просто чекати. Однак оскільки Комісія почала працювати зовсім недавно, і механізми її праці ще тільки розробляються, то під час розгляду моєї атестаційної справи виникла потреба доповнити її ще й авторефератом українською мовою. Тож мені довелося в стислі терміни виготовити розгорнуте представлення основних висновків моєї дисертації.
- Як почуваєтесь у новому амплуа?
Звичайно ж, приємно було отримати за останні кілька днів таку неймовірну кількість привітань та усвідомлювати солідарність і підтримку своїх колег та друзів, їхню щиру радість за мене з приводу цього рішення Комісії. Але я не можу сказати, що щось радикально змінилося в моєму житті. Фактично рішення Комісії було лише визнанням тої реальності, якій уже майже п’ять років. І вчора, і нині маю звичайні робочі будні, можна навіть сказати доволі інтенсивні, адже з наближенням кінця року завжди є багато праці. Так що немає дуже коли спочивати на лаврах. Попереду ще багато проектів, які чекають свого здійснення.
- Що особисто для Вас означає це визнання від МОН?
Думаю, що особисто для мене це визнання принесе тільки ще більше праці і, можливо, додадуться ще якісь нові обов’язки та завдання. Однак з перспективи розвитку українського богослов’я в Україні це визнання можна вважати проривом, бо досі нічого подібного ще не було. Ситуація з богослов’ям нагадувала замкнене коло: з одного боку, українська держава не визнавала іноземних дипломів з богослов’я, ані не пропонувала жодного механізму для їхнього визнання, а з іншого боку, в Україні не було ніякої можливості отримати диплом вищого ступеня в галузі богослов’я (після бакалавра і магістра). Богослови перебували немовби в якомусь ґетто, абсолютно поза можливостями нормального академічного розвитку. З початком праці Комісії, здається, що крига скресла, і є надія, що незабаром у нас буде достатня кількість власних кандидатів і докторів наук із богослов’я, щоб творити власні спеціалізовані ради й випускати українських кандидатів та докторів богослов’я з дипломами державного зразка. Тим фактично усувається та абсурдна ситуація, яка існувала до недавнього часу, коли дипломи українських богословів визнавалися провідними університетами різних країн світу за винятком їхньої власної держави. Тому хочеться привітати роботу Комісії та побажати їй плідної праці, а всім богословам – успішного визнання їхніх дипломів та нових звершень і здобутків.
Спілкувалася Наталія Ліхновська