Мови

 

ФІНАЛІСТ. Марта Плішило — Українські незрячі дітки можуть «дивитися» мультиплікаційні фільми (Інтернет-видання "Духовність")

Чи уявляємо ми своє дитинство без мультфільмів? Кожне покоління має героїв-улюбленців, кожна дитина має мультиплікаційного кумира. А чи уявляємо ми, як це, коли мультфільм можна тільки чути? Сприймати лише емоціями і не більше? Зі скупих реплік героїв ми часто губимося у сюжеті, дивлячись мультфільм. А як це – жити в темряві і тільки чути? У таких несправедливих умовах живуть незрячі дітки. Вони не бачать своїх кумирів, ба, ці кумири є зовсім недоступними для них. Бо ж з декількох реплік неможливо розкрити образ героя чи полюбити його. Не можна побачити і те, добрим чи поганим є персонаж. А це так важливо знати малятам.

Нещодавно українські незрячі дітки таки отримали можливість «дивитися» мультики. У грудні 2013 року Львівський обласний осередок ВГО «Українська спілка інвалідів – УСІ» розпочав роботу над створенням 24 мультиплікаційних фільмів з тифлокоментарем (аудіодискрипцією) для незрячих малят. Робота над адаптацією мультиків триває в межах інноваційного для України проекту під назвою «Мультфільм для незрячих».

«Мультиплікаційний фільм – це маленька повчальна історія, як правило, з добрим кінцем. Ми почали створювати цей проект, тому що нечесно бути на місці маленької незрячої дитини. Уявіть своє дитинство без мультиків, без футболу, без санчат, без лиж і ковзанів, без роликів, без велосипеда. Таке дитинство нецікаве. Власне, ми задумалися над тим, чому дитина, яка не бачить, має бути обмежена в тих земних радощах, які доступні для зрячих дітей. Так і народилися ці мультиплікаційні фільми. Мета дуже проста – зробити їх доступними для дітей, які не бачать. З іншого боку, цей мультик має повчальну місію: дитина починає розуміти, хто є добрим, а хто поганим героєм. І розуміє вона це не тільки з сюжету мультика, а і завдяки тому, як Олександра Бонковська інтуїтивно цей мультфільм озвучить, наскільки вона своїм голосом, емоціями додасть героям доброти або злості», – розповідає виконавчий директор Львівського обласного осередку ВГО «Українська спілка інвалідів – УСІ», автор ідеї та керівник проекту мультиплікаційних фільмів Оксана Потимко.

Дивитися без сліз на ту радість, з якою незрячі дітки «переглядають» мультфільми, неможливо. Їхні очка бігають і спрямовані деінде, але діти розуміють сюжет, посміхаються чи кривляться, сміються чи гірко сумують. Неможливо без сліз дивитися і на вдячність, з якою дітки звертаються до тих, хто робить цей проект. Після того, як дітки переглянули мультфільм «Козлик і його горе», я могла розпитати учнів Львівської спецшколи-інтернату № 100 Остапчика Нестеровського (10 рочків) і Марічку Сидорук (7 рочків) про героїв казки, про події, що розвивалися на екрані. І вони докладно переповідали мені сюжет. Ви уявляєте, незрячі дітки, завдяки тифлокоментаря, тепер знають, що кулька була червоного кольору, знають, що козлик від ослика відрізняється наявністю ріжок, знають, куди котилися сльози дійових осіб… Подивившись мультфільм з поясненням, діти мають цілісне уявлення про ту історію, яка відображається у мультфільмі.

«Ці мультики – це навчальний посібник для батьків, засіб, який робить доступним нашим дітям, разом з пандусами чи маячками, надбання людства. Для батьків, вихователів, педагогічних працівників і просто людей довкола – це навчальні посібники для коментаря будь-якої відеопродукції для слабкозорих або незрячих дітей», – коментує психолог Львівської міської Психолого-медико-педагогічної консультації Жанна Катерняк.

«Ми не знаємо, чи створенням мультиплікаційних фільмів з тифлокоментарем для незрячих дітей займаються ще в інших країнах світу. Відомо, що в багатьох державах розробляють фільми, але про мультиплікацію мені ще не доводилось чути. Починаючи роботу над цими мультфільмами, ми не знали, як це технічно робити, як це правильно подати з погляду тифлопедагогіки і психології, з погляду розуміння сліпонародженої дитини. Але ми звернулися до досвіду кількох країн. Коли переглянули кілька художніх фільмів, озвучених для незрячих у Росії, то були вражені, тому що якусь інформацію ці фільми давали. Але це була настільки скупа, вирвана з контексту інформація, що незрячому нічого не було зрозуміло. Дивлячись такі недосконалі фільми, пані Леся Бонковська витворювала свою методику, як коментувати мультиплікаційний фільм для незрячої дитини так, щоби в короткі секунди дати максимально повну характеристику того, що відбувається на екрані», – продовжує автор ідеї та керівник проекту Оксана Потимко. 

 «Моя робота полягала в тому, що мені треба було, по-перше, вибрати український мультфільм, який би надавався до пояснення. Адже є мультфільми, де дуже швидко розвивається сюжет і нема достатньо пауз між прямою мовою персонажів, які можна було б використати для пояснення і коментування. Тому ми почали з «добрих» фільмів 70–80-х років. Я писала коментарі такого розміру, щоб їх можна було помістити поміж репліками персонажів. Вибирали мультфільми з гарною музичною палітрою. У 70–80-х роках молодий композитор Мирослав Скорик писав музику до мультфільмів, і ця музика така кольорова, дає стільки барв, що це дуже допомагає емоційно сприймати той чи інший мультфільм. Ми вчимося в процесі, бо не маємо зразків для наслідування. Найбільшим індикатором є реакція дітей: якщо вони все розуміють, то емоційно реагують, сміються, переповідають сюжет. Для нас це означає, що ми рухаємося у правильному напрямку», – розповідає народна артистка України, акторка Національного академічного українського драматичного театру ім. М. Заньковецької, автор тифлокоментарів до серії мультиплікаційних фільмів, диктор за кадром Олександра Бонковська.

Авторка тифлокоментарів також розповіла нам про свій досвід роботи, про результат її праці для незрячих. «Спочатку мені було трохи незвично, бо я не мала достатньо спеціальних знань для роботи з дітьми з особливими потребами. Мій перший досвід – це озвучування «Абетки» Видавництва «А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА» Івана Малковича. Було шкода, що діти не могли бачити такі гарні малюнки цієї книги.

Я повинна була описати намальованих персонажів, статичну нерухому картинку. Зовсім інша справа – описувати динамічну дію, яка швидко змінюється. Для того, щоб пояснити незрячій дитині, що відбувається в кадрі, є всього декілька секунд, невеличкі паузи між прямою мовою персонажів чи музичними номерами. Ця робота ставала ще цікавішою після того, коли я бачила емоційну реакцію незрячих дітей, які дивилися мультфільм з поясненням. Для них це важливо – не маючи зорових образів, мати максимальне уявлення про світ, який їх оточує.

Ми, зрячі люди, навіть собі не уявляємо, якою подією є ці мультфільмидля тих, хто не бачить. Я розумію, що повинна дати незрячим дітям якомога більше інформації про навколишній світ. Свідома того, що у мультфільмах, які діти слухають, є чимало речей, не зовсім зрозумілих для них. Наприклад, у мультику про колосок треба було швидко пояснити, що таке млин, як треба зерно перетерти, щоб з нього вийшло борошно. Бо ж і не кожна зряча дитина знає, що таке млин. Це пізнання світу, якого сліпі діти не бачать, але про багато речей вони будуть знати хоча б теоретично. Дитина, наприклад, не знає, який це синій колір, але знає, що небо буває синім, буває похмурим... Ми обов’язково даємо звуки тварин, музику. Треба казати про бурхливе море, про тонкі переживання, про спогади. Слава Богу, є багато озвучених аудіокниг. Але чимало з них озвучені не емоційно, а технічно. Щоб розвивати дітей, потрібно подавати книжки в кольорах. Незрячі хочуть пізнавати цей світ», – ділиться досвідом Олександра Бонковська.

Цікаво, що перший в Україні мультиплікаційний фільм з тифлокоментарем (аудіодискрипцією) «Сонячний коровай» створила у травні 2013 року творча група у складі Олександри Бонковської, Оксани Потимко, Андрія Демчука. Станом на 1 червня 2014 року учасники проекту виготовили 13 мультиплікаційних фільмів з тифлокоментарем (аудіодискрипцією) – спеціальним закадровим коментарем диктора, який допомагає незрячим дітям зрозуміти сюжет і розпізнати його героїв:

«Тестування, яке відбулось 27 травня 2014 року у Львівській спеціальній школі-інтернаті № 100, довело, що мультиплікація приваблива, цікава та дуже затребувана незрячими дітьми попри їхню сліпоту. Дитина, яка не бачить, жадібно прагне атракції, що й її здорові однолітки: дивитися мультики та художні фільми, їздити на велосипеді, кататися на санчатах тощо. Отож місія дорослих – допомогти малечі у цьому», – зазначає автор ідеї, консультант, керівник проекту Оксана Потимко.

Над створенням мультиплікації з тифлокоментарем (аудіодискрипцією) працюють кілька фахівців, розподілених на дві творчі групи (автор тифлокоментаря – консультант – диктор – звукооператор).

Адаптація запланованих 24 мультфільмів триватиме до кінця 2014 року. Творчі групи поставили собі за мету щомісяця робити по одному мультфільму, тобто, незрячі дітки отримуватимуть два нові озвучені мультики щомісяця. Після завершення цього проекту обидві творчі групи мають намір продовжити роботу над створенням нових мультиплікаційних, а також художніх фільмів з тифлокоментарем для незрячих глядачів. Юрій Саєнко і Олександра Бонковська вже зробили перший художній фільм, двогодинний, для дорослих людей. Поки що його ще не презентували на широкий загал. Але коли фільм протестували для незрячих людей, то емоції були неочікувані і для самих творців, адже реакція була значно потужніша, ніж цього сподівалися автори.

Марта Плішило, "Духовність" - 1 липня 2014 р.

Фото: 1,4. Автора

2. www.hurtom.com

3. obozrevatel.com