Мови

 

Що Бог з’єднав…

Ольга ХВОРОСТОВСЬКА. Львіввська Пошта. Отець-доктор Михайло Димид та Іванка Крип’якевич-Димид – про подружжя, таїнство шлюбу, його значення в житті християнської родини, несподіванки та небезпеки на спільній дорозі до Неба.

По завершенні Різдвяного посту та свят з 20 січня розпочинається чергова весільна пора. Триватиме вона до початку Великого посту, адже у нас, в західних областях, більшість молодят скріплюють свій союз і церковним таїнством шлюбу. Зрештою, Церква не забороняє одружуватися, тобто приймати таїнство шлюбу й під час посту. Заборона стосується самого святкування, того, що ми називаємо весільною забавою. Тож тривають останні приготування. Однак не обходиться й без ложки дьогтю. На жаль, маємо невтішну статистику – кожне третє зареєстроване державою подружжя розпадається. Про те, що таке таїнство шлюбу, чим він є для подружжя і чи можна його розірвати, “Пошта” розмовляє з доктором східного канонічного права отцем Михайлом Димидом та його дружиною Іванкою Крип’якевич-Димид. Традиція чи таїнство

– Отче, чим є шлюб у християнському розумінні?

– Господь Бог сотворив людину на свій образ і подобу. І задумав, що людина має бути в образі чоловіка і жінки. Їхній союз Він благословив. В християнській традиції благословення чоловіка і жінки здійснюється через таїнство шлюбу. Люди, які вирішили далі жити разом, приходять до церкви і приймають це таїнство як невидимий дар, невидимий знак Божої ласки для свого життя. Шлюб – це окреме спеціальне Боже благословення, що означає особливий дарунок, особливу силу, аби жити разом. Однак це не такий дарунок – “тримай і відчепися”. Це присутність самого Ісуса Христа. У шлюбі Господь каже: так, це добре, що ви разом, Я буду з вами, і ви тіштеся собою, ваші втіха, задоволення, радість будуть вашою дорогою до Мене, до Неба. Ця ваша втіха буде й співучастю в творінні людини, в народженні дітей.

– Часто шлюб у церкві сприймається як частина весільного звичаю. Чому Церква називає шлюб таїнством?

– Дуже добре, що є традиція, різні способи вказати, що ті молоді люди тепер вже є одним цілим. Але в тій традиції треба розуміти що є первинним, а що похідним. Щоби не ставити на перше місце другорядні речі: скільки буде гостей? Що скажуть сусіди? Але чи справді я розумію що відбувається, що основний момент – не забава, не вбрання, не гості, навіть не державна реєстрація і штамп в паспорті? Головним є благословення Господа Бога у таїнстві шлюбу.

До нашої розмови долучається Іванка Крип’якевич-Димид (далі курсивом):

– Часто ми не знаємо, що будь-яке таїнство в Церкві є не просто ритуалом. Бо традиція – це писати писанки, святково вбиратися до церкви... А у таїнствах присутній сам Христос як реальна особа. І хто це знає, перепустив це через своє серце, ніколи не сприйматиме шлюб як українську народну традицію. Шлюб – це настільки поважно, що ті люди, які це знають, не те що бояться його, а усвідомлюють всю відповідальність, що це є запрошення тієї особи Божої в цей “трикутник”.

 

– У нашій церкві Володимира і Ольги є велика фреска “Весілля в Кані Галилейській”. Коли я даю шлюб, то я під час слова прошу всіх озирнутися і подивитися на неї. На ній Христос – за столом. Разом із Пресвятою Богородицею та апостолом і євангелистом Іваном, молодятами та гостями. Я показую реальність: їхній шлюб – це Христос, присутній за їхнім столом. Так як тоді Ісус рятував ситуацію, коли забракло вина, бо це гонор, честь (так само, як і тепер, якби чого забракло на весіллі, то вже була б тема для обговорення). Так само Ісус діє у кожному подружжі, в нашому конкретному житті. Тебе і мене рятує Христос. Ми вже не самі. Є третя особа, і це дуже важливо розуміти.

– В кризових ситуаціях до кого звертатися, куди йти?

– До Господа Бога, через Сповідь і Причастя. Якщо я висповідаюся, то Він знову стає частиною мене, присутній в моєму подружжі. І тоді Він може допомагати мені, нам. А якщо я Його відкинув, то закритий на Його благословення.

Виклики сучасності

 

– Готуючи матеріал про підвищення шлюбного віку, зіткнулася з тим, що вагітність не є причиною одруження, що навіть радять брати шлюб аж після народження дитини, мовляв, у такому стані наречена не є свобідна в своєму рішенні. Яка ваша думка з цього приводу?

– Очевидно, що вагітність мала б бути в подружжі. Віками так було: якщо стосунки переходили межу, то одруження було логічним кроком: “Ми з’єдналися без Бога, але це фізичне єднання потребує благословення і має бути в шлюбі”. Я прихильник радше одруження, аніж вичікування. Однак треба дивитися, чи є якісь причини, аби не одружуватися, треба розмовляти з молодими, з’ясовувати ситуацію. На мою думку, вагітність – це причина щонайменше задуматися про шлюб. І якщо нема якихось перешкод, то одружуватись треба. Бо якщо говорити про загальний баланс, то є ще права дитини, які теж треба брати до уваги.

– Зараз молоді люди провадять здебільшого “ненормальне” життя. Навіть практикуючі мами-християнки спонукують своїх дітей до дошлюбного сексуального життя: нехай син поживе, ось йому квартира, хай туди різних дівчат водить, поки не знайде свою обраницю, бо я свого часу обпеклася, бо нічого не бачила, а тепер мучуся. Часом батьки радять пожити в зареєстрованому шлюбі, без церковного, бо перший можна розірвати. А другий краще взяти згодом. Тоді вагітність може бути й знаком.

– Часто йдеться про почуття: ми не одружуємося, бо не впевнені в наших почуттях, або ж почуття згасли. Однак любов – це Божий дар, вона завжди є, але з Божою поміччю треба вміти її віднайти, відродити.

– Аби любов була, треба активно працювати, і не тільки в шлюбі, але й до нього. Готуючи дітей до майбутнього подружнього життя, треба докласти багато старань. Наприклад, я намагаюся пояснити Климці (доньці,) що таке нечистота у фільмах, книжках, журналах. Що це – погань, бруд. Якщо ти це часто дивитимешся, не зможеш любити по-справжньому хлопця.

– Нині часто можна почути про моральну деградацію, занедбування родинних цінностей. Чому, на вашу думку, це відбувається?

– Часто виховниками є різні зовнішні чинники, але нерідко й стосунки в подружжі батьків для дітей є спонукою не одружуватися, не брати шлюбу: я не хочу мучитися, як моя мама, не хочу аби мої діти жили в таких умовах, як я. Та й ЗМІ розвивають пропаганду, нав’язуючи свої “норми”. Моя Климця дивується, коли я кажу, що цього фільму дивитись не буду, бо мені це не потрібно. Запитує, чи справді так вважаю, а чи тільки роблю вигляд. Я ж пояснюю, що мене це забруднює, мені неприємно дивитися подружній акт чи якісь збочені, вульгарні речі, які подаються як норма.

– Але є ще й інша проблема сьогодення: ЗМІ нав’язують і певні стереотипи, яким має бути обранець – здоровий, забезпечений, красивий тощо. Чи можна вибирати за “стандартом”?

– Кожна зустріч – насамперед несподіванка. Чому так святкуємо Благовіщення чи Стрітення? Бо це несподіванка, і для Господа Бога також. Він не примушував Марію казати “так”, Він спитав її. Так само кожна зустріч з іншою людиною – хлопця з дівчиною – є несподіванкою. І треба вміти жити цією несподіванкою, не вибудовувати стереотипів. Тоді можна “відкрити скарби”. А якщо хочеш зустріти когось, хто відповідатиме певним матеріальним критеріям, то це вже не буде правдива зустріч, той шлюб, яким зможеш тішитися і приносити радість іншому. Якщо ти готовий до несподіванки, готовий до того, що інша людина є іншою, інакшою, тоді вмітимеш її шанувати, навчишся не бути зранений її слабкостями, разом зростати чи за потреби підтримувати одне одного. Якщо ж маєш певну “модель”, якою має бути людина поряд із тобою, то дуже важко буде залишитись разом, як щось раптом піде не так: постійна критика, внутрішнє невдоволення, образи. Це не буде образ любові, справжній шлюб. Думаю, якщо є такі критерії, то може йтися і про причини для ануляції шлюбу.

– Шлюб – це творчість. Присутність Бога-Творця в подружжі передбачає, що подружжя шліфуватиметься, модифікуватиметься, змінюватиметься, і Бог як Творець додає те, чого не вистачає людині. Якщо ми не запрошуємо Христа, не беремо шлюбу, то не можемо бути певними: він добре забезпечений, я здорова, все у нас буде добре, ми вже спробували секс, пішло незле. А якщо завтра ти будеш хвора, він – без грошей… Що тоді?! Бог додає те, чого нам не вистачає. Це дуже важливо. Він не тільки додає, Він чудеса творить!

Життя на віру

 

– Часто молодим парам, які переживають кризу стосунків і не є в церковному шлюбі, радять прийняти це таїнство. Чи може воно бути інструментом налагодження стосунків?

– Насамперед змінює підготовка до цього кроку, усвідомлення, що такі стосунки є неповними. Подібно як ліцензована і неліцензована програма для комп’ютерів. Неліцензована не працює так, як ліцензована: регулярні оновлення, доповнення, певні гарантії. Що більше людина наближується до Бога і розуміє, що не має з Ним контакту, то більше хоче налагодити його. Це допомагає змінюватися внутрішньо. Якщо є можливість взяти шлюб у церкві, це змінює і людей, і їхні стосунки. А якщо є перепони, треба визначитися, чи можна їх подолати, чи все ж варто розійтися.

– Чи можуть люди, які живуть як подружжя, але не мають церковного шлюбу, приступати до таїнств, зокрема, Сповіді та Євхаристії і як це позначається на їхньому житті?

– Поки людина живе у подружжі без шлюбу, не може приступати до святих таїнств. Адже серед умов доброї сповіді є усвідомлення свого гріха, щирий жаль та постанова змінитися. Поки людина живе в гріху і хоче жити так далі, не може брати участь у таїнствах. Вона може прийти на пораду до священика, але не отримає розгрішення (відпущення гріхів) у сповіді. Коли людина не приступає до Святого причастя, а отже, втрачає зв’язок зі своїм Творцем, то це позначається на її житті і стосунках з іншими. Вона не має звідки черпати сили, її зв’язок перерваний. Вона – як розряджений телефон... Ми створені Богом і потребуємо Його. Беручи участь у таїнстві Євхаристії, ми ніби “заряджаємося”. Таїнство – це особиста зустріч з Господом Богом. Тому відновлення стосунків з Ним через полагодження особистого життя, отримання Його благословення через таїнство шлюбу, а отже, можливості приступити до Святого причастя (іноді роками живучи без нього) змінює людей, відроджує їхні почуття.

– Чи можна хрестити дітей, які народилися без шлюбу батьків?

– До Другого Ватиканського собору не хрестили дітей “лівого ложа”. Сьогодні ж у Католицькій церкві це не має значення. Те, що батьки позбавлені права приступати до таїнств, на дитину не поширюється, бо вона не може нести наслідків гріха батьків. Вона може приступати до Святого Причастя.

“Поки смерть не розлучить нас…”


– А чи можна скасувати церковний шлюб?

– Оскільки шлюб є подією не тільки людською, а й Божою, космічною, то не може бути тимчасовим, на кілька років. Ніхто не може його скасувати. Лише коли хтось один із подружжя відходить у вічність, другий, якщо не може сам жити, може одружитися. Через благословення священика на цей шлюб сходить печать Святого Духа. Священик говорить: “Що Бог злучив, ніхто хай не розлучає”. Тобто молоді люди, які люблять одне одного і хочуть жити разом, приходять до Бога, аби Він це потвердив. А віддавши своє рішення в Божі руки, не можемо відібрати його назад, бо “нам не пішло, ми розлучаємося”.

– Однак є таке поняття, як уневажнення шлюбу. Розкажіть, що це таке?

– Для Церкви, для християнина, який спілкується з Богом, не існує можливості розірвати шлюб. Інша річ, якщо шлюб не був важний, тобто насправді його не було, бо виникли певні обставини. Наприклад, особа вступаючи в шлюб, була несвідома чи примушена до цього або ж її обманули (хтось із молодят приховав якусь свою хворобу, яка має великий вплив на спільне життя, приховав, що вже перебуває у шлюбі, є монахом чи священиком). Чи є свідчення, що людина перед шлюбом заявляла, що не хоче мати дітей, а одружується лиш задля приємності, задля матеріальної вигоди (отримати помешкання, гроші, роботу тощо). Якщо є такі обставини, нема співжиття, нема можливості чи бажання це залагодити, а інша людина це зауважує, тоді можна звернутися до церковного суду і просити про ануляцію подружжя, тобто уневажнення.

Однак уневажнення не є розірванням шлюбу (розірвання означає, що був важний шлюб, а ми його розриваємо, і віднині його нема). Натомість ануляція, чи уневажнення, означає, що не було шлюбу від самого початку, і це потверджується церковним судом. Після цього потвердження можна одружуватися (не знову, а вперше, бо ти не був одружений). Вдруге одружуватися може лиш удівець чи вдова.

– А якщо нема підстав визнати шлюб недійсним, але співжиття подружжя видається неможливим, бо хтось із подружжя залежний від алкоголю, азартних ігор тощо, має місце насильство в родині й це позначається на дітях… Що тоді робити? Чи можна не жити разом і за яких умов?

– Якщо у важному шлюбі нема співжиття: чоловік б’є дружину чи дружина чоловіка, вони не можуть терпіти одне одного або ж виникають якісь інші ситуації, що унеможливлюють спокійне родинне життя і не видно способів розв’язати кризу в подружжі, тоді Церква дозволяє жити окремо. Тоді можна піти до церкви і попросити дозволу на сепарацію. Це означає, що я далі одружений/одружена , але на певний визначений час – півроку, рік, два, три –живу окремо.

– Це дозвіл порушити клятву “не покину тебе аж до смерті”?..

– Ні, це не порушення клятви, бо я тебе не покидаю: фізично я не біля тебе, але духовно й далі є твоїм подругом. Сепарація не дає права на нові стосунки, а лише дозволяє обмежити спілкування з людиною, яка вносить реальну дисгармонію в шлюб, що позначається на родинному житті.

Одружуватися щодня


– Що б ви хотіли сказати тим, хто збирається вступити в подружжя?

– Шлюб – це щоденне відкриття для себе тої людини, з якою живете. Це не щось стале: я вже знаю її, усамітнюся і буду жити з нею в такому стані весь час. Шлюб – це спільна подорож. А подорож – це завжди несподіванки. Треба бути готовим допомогти тому, хто на цьому відтинку дороги відстає, підтримати, зачекати, але не залишати!

Має бути динамічне розуміння: чим сьогодні можу здивувати свою половинку, що можу зробити для неї? І так щодня одружуватися, щодня стверджувати свій союз. Робити це тільки вдвох неможливо, бо ми люди, і наша любов може вичерпуватися. Звідки ж поповнювати її, якщо вона вичерпалася в обох? Треба черпати з основного джерела любові – Господа – черпати і давати ту любов іншому. Тому насамперед має бути розуміння Божої присутності, Божої ласки.