Мови

 

Україна – лабораторія екуменізму

2008-06-02 16:30

– Чому Ви назвали Україну землею між західною і східною Європою? 

– Тому що, насправді, Україна може відігравати важливу роль, будучи місцем зустрічі, перехрестям між Заходом і Сходом. Цитуючи відомі слова Іоана Павла II, Церква – і не лише Церква, а вся Європа – повинна дихати обома легенями: Сходом і Заходом. Власне цього року святкується 1020-а річниця першої євангелізації Київської Русі. Цей процес, почавшись в Україні, пішов далі на схід і заклав основи того християнського коріння, яке є благодатним грунтом, що об'єднує народи Сходу і Заходу. Християнського коріння, яке було повернене до життя не лише на рівні ієрархії різних Церков, але також на рівні і в усвідомленні власної ідентичності української влади.

– Чи існує достатнє знайомство між католиками України і католиками західної Європи?

 – Це є реальною проблемою. Люди певного віку прекрасно пам'ятають знамениту епопею кардинала Сліпого, великого свідка віри України. Принаймні, певні епізоди релігійної історії, непорушної вірності українського народу християнській вірі, і особливо католицькій Церкві, живі в пам'яті багатьох людей. Що стосується нинішнього покоління, то не можу сказати, чи знають вони щось один про одного. Можливо, що пам'ятають відомий голодомор 1932-1933 років, який дехто пояснює як каральний акт відносно українського і інших народів. Також ця пам'ять увійшла до історичих книг. Західні Церкви і спільноти повинні краще знати цю історію. Колись говорили, що Україна є житницею Європи; говорили про її безкрайні рівнини і поля. Потім стався Чорнобиль. Проте не можна знати Україну лише за цим єдиним епізодом, а найперше за гідність її народу: адже цей народ має високу культуру, він залишився вірним християнським цінностям, мабуть, більше, ніж інші народи і зараз наблизився до воріт Європейського Союзу зі своєю гідністю і ресурсами, які ми всі повинні цінувати.

– У своїх промовах Ви неодноразово приводили в приклад сьогоднішнім українським католикам свідоцтво мучеників. Чи існують причини цієї наполегливості? 

– Перш за все, є історична причина. В Україні, також як в багатьох інших республіках Радянського Союзу, були мученики за віру, відомі мученики ХХ століття, католики і православні. В Україні була спроба знищення Церков, перш за все – греко-католицької, тоді як латинська Церква, навіть попри всі страждання, які вона зазнала в ті роки під диктатурою комуністів, мала все-таки просвіти свободи у несенні служіння і вираженні християнської віри. Для сьогоднішнього дня особливо необхідно оживити цю пам'ять, тому що тоді було відкрите гоніння, тоді як зараз іде підступна атака – атака зі сторони байдужості і споживацтва. Впала берлінська стіна, Впала комуністична імперія, проте є інші проблеми, що кидають виклик вірі, що вимагають мужності і, – можливо – ще більших зусиль в свідоцтві про християнську віру і у винесенні справжнього досвіду з  християнського життя.

– В ході свого візиту Ви також дуже наполягали на екуменічному зобов'язанні. При цьому Ви мали на увазі католиків,чи православних? 

– Перш за все – католиків, оскільки, природньо, я звертався до католиків, хоча я зустрічався і з православними ієрархами і представниками, що брали участь в богослужіннях католицької Церкви. Це зобов'язання, що має рівну силу для всіх, оскільки зусилля для досягнення єдності, для творення платформи єдності, прагнення до загальних цілей саме на основі загальної віри, є неодмінною передумовою для нової євангелізації і для дієвості свідоцтва всіх Церков, всіх християнських конфесій. В їх відмінностях, але в єдності однієї і тієї ж віри в Христа.

– Чи Вам вдалося побачити знаки довіри між католиками і православними, що говорять про їх більш згуртовану і менш конфліктну присутність в релігійному і цивільному плані?

 – Повинен сказати, що я зустрів Церкву живу, – я особливо відношу це до католицької Церкви в її різних компонентах, – Церкву натхненну і дуже активну. Мені казали навіть зі сторони цивільної влади, що там, в Україні, храми повні вірних. Я думаю, що це правда, побачивши підтвердження цьому як з нагоди свята Тіла і Крові Христових, коли ми пройшли процесією по вулицях Києва, так і під час беатифікації сестри Марти Марії Вєцкої, яку почитали не лише католики. Цей свідок героїчного соціального милосердя є місцем зустрічі католиків і православних, а також невіруючих людей. Вже цей факт є знаком єдності, знаком спільної ідентичності. Отже я побачив позитивні знаки. Я знайшов також знаки діалогу, знаки прихильності до серця католицької Церкви, тобто, до Папи, особливо – до Папи Бенедикта XVI; і в зустрічах з представниками перш за все Російської Православної Церкви, - оскільки я зустрічався з митрополитом Володимиром, - я відчув цю спрагу єдності. Всі говорили про необхідність робити конкретні спільні кроки. Не дивлячись на всі труднощі, що ще існують, є позитивні кроки міжконфесійного діалогу у пошуку згоди щодо певних тем. Візьмемо до прикладу сферу освіти, виховання. З православним митрополитом ми навіть говорили про святість, і він запитав мене про те, як католицька Церква готує процеси для проголошення якогось блаженного або святого, порівнюючи їх з тим, як це відбувається в православній Церкві. Ось ці теми, що вказують на свого роду зближення, на бажання поділитися певними методологіями, а згодом також і головними цілями.

– Чи гармонія, що панує між християнами в Україні, за умови подолання історичних суперечок, може сприяти діалогу, що ведеться між Римом і Москвою?
 
– З російською православною Церквою, з московським патріархатом ми, поза сумнівом, знаходимося у фазі діалогу. У мене вже були зустрічі з російською православною Церквою в Азербайджані, а тепер також в Києві. Все це позитивні знаки. І мені здається, що ми знаходимося у фазі відкритого діалогу і зустрічей: цими днями кардинал Каспер був в Москві як президент Папської Ради зі сприяння єдності християн. Звісно, що всі чекають знаменної зустрічі між Папою і Патріархом московським, яка відбудеться, коли цього побажає Бог, і коли зійдуться всі умови. Окремі представники православної Церкви з різних частин Європи відкрито докладають зусилля до того, щоб ця зустріч відбулася. Мали місце позитивні факти, – починаючи з перекладу документів II Ватиканського Собору на російську мову і поширення цих документів, що сприяло знайомству з думкою католицької Церкви як в догматичній, так і в етичній сферах: не лише у сфері особистої моральності, але і в соціальній, міжнародній. А також переклад Катехизму Католицької Церкви російською мовою, при своєрідній домовленості з православною Церквою, так само як і переклад Компендіуму соціальної християнської доктрини українською і російською мовами. Це дозволило зблизитися двом Церквам безпосереднім чином, а отже, краще пізнати один одного. Нам відомо, що і російська православна Церква в даний час розробляє свою соціальну доктрину.

– Чи є конкретні результати Вашої зустрічі з президентом Віктором Ющенком і з віце-прем'єр-міністром Григорієм Немирею?

 – Поїздка до України була організована в особливий спосіб для беатифікації сестри Марти Марії Вєцкої, яку люблять, пам'ятають і почитають всі, у тому числі і влада. І це правда, тому що на беатифікації була присутня міська влада Львова, а також представники різних громадських організацій. Як я вже сказав, особа сестри Марти є для всіх привабливою і об'єднуючою. У мене були зустрічі – довгі зустрічі – як з президентом Республіки, так і з віце-прем'єр-міністром. Я підкреслив, також в публічних промовах і від імені Святого Престолу, позитивність зусиль, що чинить уряд, українська влада з метою зміцнення демократії в різних сферах і прагнення визнати права людини, визнати релігійну свободу, рівність християнських конфесій, розвивати політику на захист сім'ї. Звісно, я повторив, що Святий Престол не є політичною владою і не діє як політична влада: він діє за допомогою своєї духовної місії, використовуючи свій етичний авторитет. Отже, також в специфічній проблемі, пов'язаній з можливим вступом України до Європейського Союзу, мова піде про перевірку виконання умов, поставлених Європою. Проте, мені здається, що в міжнародному співтоваристві Україна займає хороше місце і одним з останніх доказом цього є те, що вона була вибрана в Раду з прав людини ООН. І це, звісно, є не лише знаком визнання для України, але і наділяє її відповідальністю, тому що перевірку на випробування в питаннях просування і дотримання прав людини першим повинен пройти уряд України перед усім міжнародним співтовариством.

– Власне у цьому контексті, з Лабораторії Україна, які враження на Вас  справили заходи, котрі в даний час приймаються відносно іммігрантів, у тому числі у східній Європі?
 
– Я вказав у моїх зустрічах на проблему імміграції. І мені було поставлено декілька питань про те, чому в Європі, включно з Італією, живе багато українських іммігрантів, а багато іноземних підприємств, зокрема італійських, діють в Україні. Напередодні мого відльоту до України мав вечерю з послами і частиною дипломатичного корпусу. Італійський посол в Києві дуже позитивно говорив про працівників-українців і про досвід італійських підприємств і фірм, що працюють в Україні. У мене самого був хороший досвід в Генуї, де проживає дружна українська спільнота, і ми віддали їм і їх настоятелеві одну з парохій. Ця спільнота досить добре адаптувалася в суспільстві, не створюючи проблем, які створюють інші іноземні групи, інші спільноти. Необхідно давати правильну оцінку кожній групі, бачити, хто приїжджає з бажанням працювати, хто приїжджає з відчуттям культурної і релігійної ідентичності, хто підтримує цих емігрантів, ці спільноти в період їх імплантації в іншу культуру, в іншу країну. Думка про емігрантів-українців досить позитивна, принаймні, наскільки я чув сам. Природньо, ми також говорили про проблему культурної, освітньої, виховної підтримки спільнот, молоді і нових поколінь. Ми говорили про Український Католицький Університет у Львові з урядовими установами, які визнають освітню роль католицької Церкви і церковних установ і цінують її дуже високо. У Києві є Інститут Вищих релігійних наук Святого Томи, який відвідують багато молодих католиків, православних і навіть невіруючих, що, шукають відповідей на свої нелегкі питання. І те, що влада визнає функцію цих вищих учбових закладів у надаванні освіти, прищепленні культури, і навіть бажають підтримати їх, є позитивним фактом

– Чи у бесідах з Вами якось згадувалася трагедія голоду, яка в 1932-1933 роках винищила значну частину українського народу? 

– Трагедія голодомору – це проблема, що глибоко заторкнула український народ, оскільки, як ми знаємо, в ті роки був жахливий голод, що уразив радянську Україну, ставши причиною смерті мільйонів і мільйонів людей. На думку деяких істориків, і за переконанням українського уряду, голод був викликаний навмисно, щоб винищити український народ. В даний час установи культури, український уряд, сам президент просять про можливість розслідувати, можливо, організувавши комісії дослідників, щоб проаналізувати документацію, що існує щодо цього факту, а також щодо допомоги, яку намагалися надати в цьому випадку католицька Церква, Святий Престол. Природньо, йдеться не лише про цю проблему. Дослідження і історичні пошуки торкнулися б всієї історії України, як це зазвичай відбувається в реконструкції пам'яті всіх держав, що підтримують в тій чи іншій мірі стосунки зі Святим Престолом і в особливий спосіб – з Понтифіками.
 (©L'Osservatore Romano - 30 травня 2008 г.) Переклад на українську мову: ІЕС, з використанням російського перекладу Агенції AGNUZ.