Мови

 

Церква повинна виховати „непідкупного патріота”, тримати баланс у межах трьох сил — суспільство-Церква-держава — та активно реагувати на соціальну несправедливість

2008-02-14 15:15

 


Організаторами заходу виступили: Нарада представників Християнських Церков України та представництво Фонду Конрада Аденауера в Україні.

На початку зустрічі представники Церков України оприлюднили Звернення до християн та усіх людей доброї волі (подано нижче), присвячене темі круглого столу.

“З кожним роком незалежного буття нашої молодої держави зростає кількість членів нашого суспільства, яким небайдуже майбутнє України, які прагнуть брати активну участь у громадському та державному житті, хоча внаслідок дії певних негативних факторів це не завжди є можливим. Схвальним є також те, що державна влада з кожним роком все більше повертається лицем до громадян і висловлює все більшу готовність сприяти побудові в Україні громадянського суспільства”, — йдеться у документі.

Лідери Церков зробили великий акцент на досвіді розвитку християнської громади і її внесок у суспільствотворення, де зокрема зазначили: “Критерії, за якими визначається, що є добро, а що зло, складають основу особистої і суспільної моралі. У нашому суспільстві ці критерії сформовані на основі християнської традиції. Тому саме християнська традиція повинна мати вирішальний голос у визначенні етичних норм, на які має орієнтуватись наше суспільство”.

Як виявилося в ході виступів та розмов під час круглого столу, обрана тема досить багатогранна. Наш кореспондент Світлана ЯРОШЕНКО занотувала деякі озвучені аспекти питання “Досвід християнських Церков у побудові громадянського суспільства”.

„Церква має і повинна виконувати своє громадянське покликання в трикутнику: суспільство, держава, Церква”, — вважає Ніко Ланге, керівник представництва в Україні Фонду Конрада Аденауера.

„Я вважаю, що європейські перспективи Церкви можуть зробити внесок у розвиток громадянського суспільства, як просвітницькі спільтноти, що не мають кордонів. Поняття “громадянське суспільство” і в Україні, і в Європі дуже поширене і популярне, — сказав у вступному виступі Ніко Ланге. — Я не беруся давати оцінку українській ситуації. Але, виходячи з німецького досвіду, можу сказати, що Церква занадто довгий час розумілася лише як візаві державі. Церква заявляє щось таке, що є саме собою зрозуміле: “Ми вболіваємо за загальне благо, тому ми виступаємо за те, що пов’язує нас усіх, тобто ми на стороні держави”. Відбувся довгий і болючий процес, перш ніж Церква зрозуміла, що вона має виконувати своє громадянське покликання в трикутнику: суспільство, держава, Церква, а не тільки в системі протистояння двох гравців: держави та Церкви. Отже Церква — це голос спільноти у громадянському суспільстві. А будучи таким голосом, вона може і повинна втручатися. При цьому роль Церков у громадянському суспільстві не є чимось, що далося раз і назавжди. Навколо цього точаться суперечки, пов’язані частково з непевною орієнтацією Церкви, але перед усім із несприйняттям із боку суспільства, яке вважає, що може відмовитись від послуг Церкви. Я гадаю, що тут йдеться про те, що всі мають зрозуміти: саме поняття християнської Церкви не дозволяє їй відсторонитися від нагальних суспільних питань. У громадянському суспільстві Церква має опікуватися і такими темами, як суспільна нерівність, незадоволеність, індивідуалізм, відсутність співчуття, порушення прав людини. Вона повинна сприймати їх, як виклик і у весь голос виголошувати в рамках громадянського суспільства свою позицію, яку не можна сплутати ні з чиєю іншою. Я особисто думаю, що саме розуміння Церкви є основою та джерелом її внеску до розвитку громадянського суспільства”.

За словами Олександра Сагана, керівника Державного комітету у справах національностей та релігій, міжконфесійна співпраця має бути підґрунтям побудови громадянського суспільства

У своїй промові Олександр Саган виділив у першу чергу наявність в Україні релігійного плюралізму і зазначив, “що саме він виступає важливим підгрунттям побудови громадянського суспільства (…) Міжконфесійна співпраця, на нашу думку, має розвиватися у напряку розширення кола її учасників, поглиблення теологічного спілкування між представниками відповідних Церков і релігійних організацій з метою кращого ознайомлення із віросповідною системою один одного та зняття упередженості й історичних негативних нашарувань. Іншою площиною співпраці виступає соціальна сфера. Саме тут конфесії можуть виробити спільне ставлення до гострих викликів сьогодення, зокрема до питань, пов’язаних із глобалізацією, екологічною безпекою, захистом людського життя та інституту сім’ї. Ще одним напрямком суспільного служіння могли б стати захист і пропагування суспільних моральних цінностей, зокрема здорового способу життя, подолання суспільної аморальності та розбещенності. Організаційними формами такої роботи можуть бути різного роду конференції, круглі столи, богословські читання. Разом з тим діалог на теоретичному рівні повинен мати своє продовження і в спільних суспільних акціях: культурних, просвітницьких, благодійних та ін.”, — зауважує Олександр Саган.

Натомість, на думку архимандрита Євстратія (Зорі), прес-секретаря Київської Патріархії, „Ключове слово громадянського суспільства – «баланс»”

У своєму програмному виступі о. Євстратій виділив три основні шляхи до побудови громадянського суспільства в Україні. По-перше, це глибоке усвідомлення того, що “покликання людини – це не індивідуалізація, а досягнення єднання з людьми і Богом”. По-друге, “ідеальним громадянським суспільством має бути суспільство, де ключовим словом виступає слово “баланс”. Баланс між свободою і відповідальністю. Баланс між особистими інтересами й інтересами суспільства. Бо не може бути свободи без відповідальності”. І по-третє, треба звернути особливу увагу на “пошук українським суспільством ВЛАСНОЇ ідентичності”, а не не розриватися між двома зовнішніми ідеалами: західним ідеалом та ідеалом північного сусіда.

„Християнство, використовуючи надбання античного світу, розвинуло концепцію того, що ми зараз називаємо громадянським суспільством”, — вважає о. Микола Данилевич, представник Відділу зовнішніх церковних зв’язків УПЦ

Він зробив історичний екскурс у досвід християнських Церков щодо побудови громадянського суспільства: “Однією з причин гонінь на християнську Церкву в Римській імперії було те, що християнство проголосило і відстоювало принцип того, що релігія це справа особистих переконань та власної совісті. Цей принцип суперечив Римській державній ідеології і традиції, згідно з якою релігія встановлюється не індивідумом, а представниками держави. Іншими словами, релігія — це справа державна, а не особиста. Узагалі, в Римській імперії не було величини, яка була б рівна християнській Церкві. Тобто не було, так би мовити, язичницької Церкви, тому що жерці, понтифіки, фламіни були одночасно і державними чиновниками. Саме тому в силу історичної необхідності той виклик , який кинула християнська Церква язичницькій вірі, був прийнятий Римською державою. І це призвело до боротьби Церкви з державою.

Але фактично з державної точки зору християнство у перше століття свого існування було актом громадянської непокори. Вийшовши переможцем з цієї боротьби, Церква тим самим сформувала модель нових церковно-державних відносин. Зараз усі ми абсолютно спокійно сприймаємо той факт, що релігія — це справа особиста, і держава не повинна в цю сферу втручатися. Таким чином, християнство, використовуючи і надбання античного світу, розвинуло концепцію того, що ми зараз називаємо громадянським суспільством, під яким здебільшого розуміється те, що спільнота громадян повинна мати свої закони і не залежати від свавілля держави. Тобто ініціатива повинна йти знизу догори”.

Окрім того, у своєму виступі о. Микола представив деякі рішення останнього Архиєрейського Собору УПЦ, де була приділена особлива увага обговорюваному нині питанню. „Перш за все, ми орієнтуємо себе не на ідеал української державності, який себе вже фактично вижив, а на ідеал християнського суспільства. Ми вважаємо, що не держава, яка стрімко змінює своє лице, а віруюче суспільство є гарантією міцності самої Церкви і також держави”.

„Основна сфера впливу Євангельських Церков – це локальний життєвий світ індивіда: сім’ї, малих соціальних груп” — таку думку висловив Михайло Черенков, докторант Відділення релігієзнавства Інституту філософії НАН України.

“Своє громадянське та водночас духовне покликання Євангельські Церкви вбачають в тому, щоб поєднати соціальне, духовне, політичне, культурне, відновити втрачену цілісність буття людини, відтворити оригінальний антропологічний та соціальний потртрет людини як образу Божого”, — сказав Михайло Черенков. Він також зазначив, що “за останні роки Євангельські Церкви відкрили для себе раніше неможливий досвід активної суспільно-політичної участі. Більшість з них свідомо обрала цінності європейської культури і демократії. Але не слід очікувати подальшого посилення ролі протестантського фактора в політиці, про що багато зараз говорять.

Основна сфера впливу Євангельських Церков, які майже завжди залишалися у меншості до опозиції, – це локальний життєвий світ індивіда: сім’ї, малих соціальних груп. Євангельська Церква, згідно з принципом автономії, зберігає дистанцію від політичних процесів. І навіть засвідчуючи власну громадську позицію, не претендує при цьому на авторитет і владу. Тим самим Церква не зменшує, а збільшує масштаб свого впливу. Бо, не стаючи на бік однієї з політичних сил, вона репрезентує певні універсальні духовні символічні структури”, — сказав Михайло Черенков.

„Ми не хочемо теократичних держав і не хочемо державних Церков. Ми хочемо, щоб Церква виконувала свою місію – виховувала зрілу людину”, — заявив Глава УГКЦ Патріарх Любомир (Гузар).

“Я хотів би звернути увагу на такі елементи, а саме: впродовж історії людства ми мали дуже різні форми урядування. Досвід вчить нас, що найкращою є демократична форма урядування, яка найбільше відповідає людській гідності. Але вона водночас є найважчою. Бо вона вимагає від кожного громадянина знання, зацікавлення ситуацією своєю та інших, ініціативності, відповідальності і дуже глибокого розуміння, що таке свобода. Одним словом, демократом може бути тільки зріла людина, свідома своєї власної гідності, своєї відповідальності. Але більшість людей краще почувають себе у системі урядування, в якій вони не мусять ані думати, ані брати на себе відповідальність. Тобто люди люблять, щоби їх провадили. І тому дуже легко піддаються різного роду демагогам, які, у свою чергу, користають цього. І до певної міри справедливо користають. Бо як хтось хоче бути рабом, то нехай буде рабом.

Мені здається, що коли ми хочемо побудувати державу, ми повинні старатися будувати державу демократичну. А це означає, що перед нами нелегке завдання, бо мусимо починати від того, щоб кожного мужчину, кожну жінку зробити демократом. Що означає – особистістю, яка свідома своєї гідності, свого покликання, своєї відповідальності за себе і за ближніх. (…) Демократія — це всесвітня система урядування. Однак в Україні вона повинна бути українською. Так як у Великобританії вона британська, а в Північній Америці — американська. Отже вона повинна мати певні наші акценти. Але підстава усюди є та ж сама – в сотворенні Богом людини і в даному Ним порядку. (…) Друга річ – така система вимагає величезної праці. А тому Церкви і всі релігійні організації стоять перед дуже поважним завданням: співдіяти у вихованні такої людини, яка здатна бути демократом, зрілою людиною. Це означає — не людини-раба, лінивої, а людини, яка свідома того, хто вона є, свідома своїх Богом даних талантів, і свідома своєї відповідальності перед Богом і перед ближніми, і є готовою взяти на себе відповідальність за загальне добро.

Ми не хочемо ані теократичних держав, де Церква і релігійні чинники всім розпоряджаються, ані не хочемо державних Церков, коли Цеоква є на службі держави. Ми хочемо, щоб Церква виконувала своє покликання бути Церквою і в тому виховувати людей, які здатні бути собою, вміють жити на рівні малих і великих спільнот і держави остаточно. Але це не означає виховати слухняних громадян, як того бажали б усі тоталітарні держави. Бо це означає виховати рабів. Церква ж має виховувати вільних, зрілих громадян. У тому я вбачаю головну роль Церкви у тому суспільстві, про яке ми говоримо. Тільки маю одну пересторогу – свобода це не свавілля. І людські права не дають людині права робити, що вона хоче. Людські права – це права, надані Богом для злагоди між людьми і спільного добра”.

„Найбільше, що може Церква зробити для суспільства – виховати непідкупного патріота”, — вважає єпископ-помічник Київський РКЦ Станіслав Широкорадюк.

„Ми сьогодні зібралися під гаслом Конрада Аденауера. Це фонд, завдяки якому все це відбувається. Ким був Конрад Аденауер? Чи хто такий генерал де Голь? Сьогодні багато говориться про об’єднану Європу. І саме ці люди були авторами цієї ідеї. А її конституцією мала бути Євангелія. Ось вам результат виховання. Цих людей виховала Церква. І це дуже промовисте свідчення. Прикладів людей, вихованих Церквою, що залишили значний слід в історії, дуже багато. Отже досвід Церкви у розбудові громадянського суспільства це, в першу чергу, ті визначні постаті”, — сказав владика Станіслав.

Він також підкреслив, що Церква не має наміру бути в політиці, але її роль – виховати чесних і справедливих політиків. І сьогодні Церква найбільше, що може зробити для суспільства, – “виховати непідкупного патріота”.

За круглим столом підносилися також інші питання, зокрема розповідалося про досвід різних Церков у соціальному служінні.

За словами ініціатора проведення такого круглого столу та головуючого на ньому Юрія Підлісного, голови Комісії УГКЦ у справа мирян, захід вдався „майже на 100 відсотків”, хоча не прийшли всі запрошені народні депутати. Як підсумок, на ньому було вирішено „проводити подібні круглі столи в регіонах, щоби доносити до широких верст віруючих досвід Церков у сфері побудови громадянського суспільства”. За пропозицією о. Олекси Петріва (УГКЦ), священнослужителі різних конфесій мають сприяти донесенню ідеї Звернення до своєї пастви.

Також Ю. Підлісний передав враження представників Фонду Конрада Аденауера, за словами яких, круглий стіл „був чимось свіжим і новим” у порівнянні з іншими подібними заходами, які Фонд проводив на релігійну тематику.

http://www.risu.org.ua/ukr/news/reportage/article;20718/