Мови

 

ДИТЯЧИЙ ПСИХІАТР З ПОЛТАВИ СТВОРИЛА ПРОЕКТ ДЛЯ «ТЕРАПІЇ ПРИРОДОЮ»

Кілька років тому до полтавські спеціалісти познайомились з дитиною, яка зовсім не йшла на контакт. Жодна людина не викликала у неї зацікавлення. Психологи, логопеди, педагоги, медсестри, лікарі намагалися хоч якось з нею заприязнитися. У кабінетах справа не рухалась. Тоді спробували піти з нею на прогулянку. Серед дерев і квітів дівчинка почувала себе зовсім інакше

Загадка «людей дощу» 

Це була вже не перша пацієнтка з аутизмом у моїй практиці, але перша, яку вдалося оглянути тільки на майданчику. У приміщенні вона закривала очі, затуляла вуха, ховалась у куточок і плакала. Немає двох однакових людей, немає двох однакових аутистів.

     У них можуть бути схожі симптоми, схожі реакції, але все дуже індивідуально. Потрібно шукати особливий  підхід до кожного, – розповідає Ольга Полив’яна, завідуюча дитячим відділенням ПОКПЛ ім. О.Ф. Мальцева. Лікар вже 7 років працює у цьому відділенні і нещодавно його очолила. – Після зустрічі з цією дитиною я глибоко замислилась – нам терміново потрібен гарний дитячий майданчик. Він буде корисним для діток з різними вадами, адже загравшись, їм буде легше виявити свої проблеми. Та й взагалі прийшло усвідомлення, що дитяча лікарня не має бути чимось сухим і казенним, з суворими лікарняними стінами. А коли йдеться про аутистів – це особливо актуально, адже вони погано переносять зміну обстановки і чуже, незнайоме середовище.

Двоповерхове відділення розраховане на 40 дітей і 10 підлітків (для військової експертизи). Заповнене в середньому на 75% – лікарі намагаються обстежити, підібрати лікування і спостерігати пацієнтів амбулаторно.

За весь час існування дитячого відділення Полтавської обласної клінічної психіатричної лікарні ім. О.Ф.Мальцева на стаціонарному лікуванні побувало 70 діток з аутизмом. Але насправді їх більше, говорять лікарі – у когось діагноз не встановлений, дехто лікується в інших містах (зазвичай, Київ і Харків) або за кордоном, деякі стоять на диспансерному обліку і не завжди потрапляють до стаціонару.

В Україні діагноз «аутизм» має право поставити тільки дитячий психіатр. Але у всьому світі корекцією аутичних розладів займається мультидисциплінарна команда: лікарі, психологи, психотерапевти, логопеди, нейрокінезотерапевти, остеопати тощо. Саме такий підхід дає найкращі результати.

Чиновники порадили не чекати державних грошей, а шукати гранти

    

Все почалося навесні минулого року, коли нас зібрав Віктор Петрович Лисак, директор Департаменту охорони здоров’я, і сказав, що не варто чекати на державне фінансування, становище надскладне, тому потрібно залучати недержавні джерела. Голова облради Петро Ворона теж порадив активізуватись у пошуку грантів, – розповіла пані Ольга. – Я познайомилась з донькою лікаря з Горбанівського геріатричного пансіонату, яка зробила там «зелену» зону для відпочинку літніх людей, вигравши грант з цим проектом. Ми розговорились і вона порадила, куди можна подавати заявки і проекти. Наш головний лікар – Олег Володимирович Погорілко дуже позитивно ставиться до таких ідей, тому вже влітку ми почали роботу над створенням дитячого майданчику, де можна було б і реабілітацією займатись, і відпочивати, і вести прийом пацієнтів. Розумієте, не всі діти хочуть говорити про свої проблеми з незнайомими людьми у казенному кабінеті, пофарбованому у стандартні кольори. Дуже важко буває відкрити дитячу душу, особливо, якщо їй вже зашкодив жорстокий дорослий світ. Так і почали створювати проект, який опинився на межі екології і соціальних проблем.

Ми вирішили податись восени для здобуття гранту від Фонду Інституту Франції і відомої французької косметичної марки, яка 14 років тому заснувала премію «Земля жінок». Її вручають жінкам, які дбають про навколишнє середовище. Головна умова – проект має бути пов’язаним з екологією і у ньому має головувати жінка, громадянка країни від якої надсилається проект. Французи також цінують не віртуальні плани, а конкретні, вже зроблені, кроки. Щоб отримати, умовно кажучи, кошти на крісло, треба спочатку змайструвати і показати стілець. Потреб чимало – і ліцензовані методики лікування, і обладнання. Та треба ж з чогось починати, тому написала про зоокуточок, сенсорну кімнату і «зимовий сад», які ми самі вже почали облаштовувати. Це допоможе не тільки у лікуванні дітей, але й зробить їх перебування у лікарні, менш травматичним, більш затишним та приємним. Французи по-своєму це описали для сайту – проект для «терапії природою».

«Старий майданчик виглядав як у фільмах жахів про психлікарні

    

Наш старий майданчик виглядав жахливо – усі гойдалки поржавіли і зламались, все було непридатним і тільки заважало. Він виглядав як у  фільмах жахів про психлікарні – бери і знімай продовження. Навіть у відпустці я з колегами проводила час у роботі, щоб впорядкувати ігровий майданчик і створити нові об’єкти. Самі щось вигадували, фарбували, копали, садили… Зіржавілу гірку ми використали, наприклад, як підставку для клумби – виростили квітковий «водоспад». Навіть створили ставок з рибками.

Мрію про дитячий басейн на цій території, хоча б гумовий для початку, а там і про постійний за останнім словом техніки і санітарії. Влітку немає нічого кращого для дітлахів – вода чудово розвиває дрібну моторику, координацію рухів, рівновагу, – зауважує лікар. –  В один прекрасний момент виникла ідея долучити дітей до… міні-городу. Ми разом садили і доглядали зелень, моркву, квіти. Це не передати, коли зранку тебе зустрічає натовп дітей з тими чи іншими розладами психіки та поведінки з радісним криком: «А що ми сьогодні будемо садити???». Вони завзято цим займались, різні терапевтичні методики вкладались ніби гра і все пішло на користь дітям. Це вже зовсім по-іншому, ніж «ось тьотя лікар зараз про щось питатиме, а потім будемо ще щось робити» – вони були у колі друзів ,займались цікавою справою.

Власноруч вирощений без жодної «хімії» урожай споживали у стравах – доводилось тільки пильнувати, щоб морквини не погризли прямо з городу (Сміється). Навіть коли вже виписались, телефонували і запитували: «Як там наш город? Що ще виросло?».

Догляд за рослинами – це ще один метод розвитку дрібної моторики. Від того, наскільки добре розвинена дрібна моторика, залежить розвиток мовлення. І все це ніби таке просте, але дуже дієве. Для дітей з вадами розвитку, порушеннями сенсорного сприйняття, з відставаннями психічного розвитку і аутизмом, такі види терапії дають позитивний результат.

З пластикових пляшок виклали мапу України і повишивали… паркани

    

Одного разу, гортаючи сайти для натхнення, побачила, як американка прикрасила стрічками свій паркан – «вишила» на сітці квіти. І я подумала, що ми зможемо не гірше, та ще й з національним колоритом. Шкода, що стрічки купувати було дорогувато, тому назбирали старих і непотрібних речей, які і пустили в справу. Пізніше на Facebook познайомилась з групою вишивальниць, переважно з Західної України, які були в захваті від ідеї і всіляко підтримували весь проект. Здається, вийшло доволі ефектно (Сміється).  Дітям надзвичайно подобалося виплітати цілі картини.

Дійшли ми і до сортування сміття – збирали пластикові пляшки, фарбували їх зсередини у жовтий і блакитний кольори, і виклали мапу України. До нас почали підходити колеги і пацієнти інших відділень, пропонувати допомогу, приносити пляшки, декорувати разом з нами.

Психіатр хоче залучити «братів наших менших» для допомоги дітям з психічними і поведінковими розладами:

    

Частина проекту, яку дуже хочеться втілити – зоокуточок. У нас склалась практика, що діти спілкуються з тваринами. І вони змінюються на очах, оживають! Є кілька «зоотерапевтів»: французький бульдог Веніамін, лабрадор Санта і мій гіпоаллергенний кіт – канадський сфінкс Хош. Діти їх обожнюють і можуть годинами з ними бавитись, щоразу з нетерпінням чекають, коли власники приведуть улюбленців. Тому хочеться завести постійних мешканців, які неабияк допомагають нам, лікарям.

На зиму ми облаштували спортзалу з «псевдосенсорною» кімнатою – своїми руками розфарбували стіни, виготовили м’які стенди з фігурами тварин, казкових персонажів, принесли іграшки власних дітей, трохи придбали розвиваючих ігор, в тому числі і з методик Монтесоррі. Добре, що колег-ентузіастів вистачає, – радіє Ольга Полив’яна.

    

Хочеться зробити і «зимовий сад», адже дітям цікаво доглядати за рослинами – вони стежать, коли виріс новий листочок, розпустилась квітка і це приносить їм радість.

Я навіть задумалась над тим, що якби усіх дітей в нашій країні, як слід, привчали змалку дбати про живе, пояснювали, що і рослинам боляче, коли їм шкодять, то це б кардинально змінило багато чого у майбутньому – і екологію вдалось би покращити, і з купами сміття назавжди б розпрощались. Це цілий комплекс проблем та ідей.

 

Лікар запропонувала проект, цікавіший за порятунок безпритульних тварин та озеленення індустріального міста

 

    

У січні мені зателефонували і повідомили: «Вітаємо! Ви потрапили до трійки переможців по Україні, але ми не скажемо, яке у Вас місце – все на церемонії». Я надзвичайно зраділа цьому і вирушила на вручення.

Зазвичай церемонія проходить дуже урочисто у посольстві Франції, під прицілом камер провідних телеканалів, але, зважаючи на ситуацію в Україні, вже другий рік поспіль її проводять дуже скромно і стримано. Не до веселощів, насправді. Приїхали інші фіналістки – обидві з Дніпропетровська, які зайнялись чисто екологічними проектами: одна рятує безпритульних тварин, а інша (у минулому - львів’янка) переймається індустріальністю міста і хоче його озеленити, зробити схожим на Львів. Але мій проект визнали найкращим в Україні і він посів перше місце з нагородою у 5000 євро! І я маю честь летіти на фінал до Франції, де представниці ще 6-х країн теж борються за перемогу. Не знаю, чому до фіналу обирають саме 7 країн, але знаю своїх конкуренток, – рішуче налаштована конкурсантка.

Полтавка змагалась з Міленою Матос (Португалія), Веронікою Фірс (Франція), Євою Гросс (Німеччина), Хадією Бікеруан (Марокко), Катериною Воробйовою (Росія), Лірі Ефті Сеона Руїз (Швейцарія). Представниця Португалії лідирувала з проектом порятунку парку біля старовинного замку Буссако, а француженка посідала друге місце з проектом збереження фруктів на зиму – пропонує… варити варення і займатись звичайним консервуванням. Росіянка займала передостаннє місце і на церемонію взагалі не прибула. Журі обрало найкращим серед семи країн проект з Португалії і нагородило Міжнародною премією.

Полтавці дізнались про глядацьке голосування лише за 2 доби до його закінчення

За 11 годин до кінця голосування Ольга Полив’яна стабільно трималась у трійці лідерів, здобувши майже 5000 голосів симпатиків її проекту, відстаючи від португалійки і француженки на кілька тисяч голосів.

 

    

Один приз присуджує журі – це близько 10 000 євро, ще один приз можна здобути завдяки глядацькому голосуванню на сайті проекту – це ще 5 000 євро. На жаль, так склалось, що у нас люди запізно дізнались про таке голосування, Франція і Португалія виявились надзвичайно активними і відставання збільшувалось. Та попри все, завдяки повідомленням у мережі Facebook від друзів і небайдужих людей понад 600 людей встигло проголосувати за мій проект за добу до закриття, – розповіла пані Ольга.

Усі здобутки лікар планувала витратити виключно на поліпшення і оновлення умов відділення, щоб можна було надавати максимально ефективну допомогу навіть найособливішим пацієнтам. Вже є кімната-«гіпнотарій», затишне місце для релаксації під приємну музику чи звуки, ароматерапії, але вона потребує переобладнання. Тому відділення радіє будь-якій спонсорській допомозі.

10 ФАКТІВ ПРО АУТИЗМ:

1.Близько 2000 українських дітей хворіють на аутизм.

2. У США кожна 88-ма дитина має цю ваду. Є тенденція до поширення у кожної 50-ї дитини.

3. Аутизм у дітей зустрічається частіше, ніж онкологічні захворювання, діабет і ВІЛ/СНІД разом узяті.

4. Останні дослідження вказують, що аутизм частіше за все виникає через проблеми в навколишньому середовищі: їжа, важкі і специфічні ліки, повітря, вода, нестача в організмі потрібних мікроелементів, токсини, все, що може нести у собі потенційну небезпеку для людини  — може бути причиною аутизму.

5. У хлопчиків захворювання зустрічається в 3-4 рази частіше, ніж у дівчаток.

6. Аутизм позначається на інтелекті, але іноді інтелект у хворих на цю недугу значно перевищує середній рівень розумових здібностей пересічних людей.

7. Висунуто припущення, що в країнах з більш високим рівнем атмосферних опадів ризик розвитку аутизму трохи вищий.. 1 з 10 передчасно народжених немовлят схильний до аутизму. Діти, народжені більш, ніж на три місяці раніше терміну, мають удвічі більший ризик захворіти на аутизм.

9. Собаки набагато покращують якість життя дітей з синдромами аутизму, їх безпеку і незалежність. Присутність тренованої собаки пом’якшує агресивну поведінку, заспокоює дитину і служить ланкою, що з’єднує його з іншими дітьми.

10. Проблеми аутизму відображені в кінематографі («Людина дощу» про реального прототипа: Кіма Піка - генія з синдромом Савант (окремий випадок аутизму), «У космосі почуттів не буває»).

 

«Я розумію, що може бути інакше»

–  На свій день народження три роки тому, я попросила у родини і друзів незвичайний подарунок – стажування в Ізраїлі, щоб побачити як виглядає одна з найкращих у світі служб дитячої психіатрії. Два тижні я ходила, зазирала у всі шпарини, побачила роботу від прибиральника до заввіділенням. Виявилось, що там працює два лікаря з України і один з Росії, –  ділиться враженнями пані Ольга. – АВА-терапія (Applied Behavior Analysis – Прикладний Аналіз Поведінки) – найкраща, немедикаментозна методика для лікування аутистів, але, на жаль, на Полтавщині немає жодного фахівця, який нею володіє. Їх взагалі по Україні дуже мало. Щоб стати сертифікованим фахівцем, потрібно опанувати 4 навчальні цикли. Один такий цикл коштує 400 доларів. Викроїти такі кошти з сімейного бюджету лікаря нереально. Але потреба у таких терапевтах чимала. Що важливо – цю методику може опанувати не тільки лікар, а й психолог чи педагог.

За кордоном лікар часто відзначає прогресивне ставлення до людей з різними вадами. У тій же Франції, під час візиту на церемонію, вона побачила групу англомовних дітей з синдромом Дауна, яких привезли на екскурсію Парижем. А екскурсію для лауреатів проводив наркозалежний з проблемами психіки на реабілітації. Чоловік мешкає у гуртожитку і заробляє собі на життя, розповідаючи про красу Парижу. Ольга Поливяна переконана, що це потрібно мати на увазі і прагнути до змін.

Батьки дітей з аутизмом мріють про будинок, де б жили їхні діти, коли залишаться без допомоги рідних

Колись його вважали різновидом шизофренії.  Аномалія дитячого розвитку ─ аутизм, змушує закриватися у світі власних переживань, відгородившись від навколишнього світу, і шукати гармонію в монотонних рухах. Нова іграшка викликає не радість, а страх і агресію, спілкування приносить страждання, але звуки, запахи і дотик можуть повертати аутистів у реальний світ.

Як живеться родинам з дітьми-аутистами і які для них існують перспективи в нашій країні? Ми поспілкувались з Юлією Ярмоленко, професійним коучем для батьків особливих діток і адміністратором полтавського форуму для мам і тат «Носики-курносики», яка глибоко знає проблеми аутистів.

Пані Юліє, чи отримують дієву і фахову допомогу дітки з аутизмом в Україні, зокрема на Полтавщині?

– Аутизм – досить новий діагноз в Україні. Раніше таким дітлахам просто ставили шизофренію.  І як би не хотілося батькам дати малюку магічну пігулку, її не існує. Ні в Україні, ні в світі. Звичайно, якщо ви підете до невролога, то він призначить ноотропи, але вони не лише не дають очікуваного результату, але й частіше за все шкодять. Це зовсім не означає, що до лікарів не варто звертатися, але мама й тато дитини з розладами аутичного спектру мають розуміти, що ліки тут безсилі. Природа аутизму досі не зрозуміла, тому все, що можуть зробити батьки – шукати колекційного педагога-психолога, який змалечку буде займатися з дитиною, коригувати  його поведінку, розвивати мовні та соціальні навички. А всі родичі мають слухатися цього фахівця і виконувати його рекомендації. Буває так, що педагог займається, до чогось привчає маленького учня, щось не дозволяє, а після заняття родичі роблять все навпаки – тоді будь-які зусилля зводяться нанівець. А вони мають працювати як одна команда, тоді і результати будуть відчутні.

В Україні є кілька центрів, які працюють із дітьми з аутизмом, але всі вони переважно приватні, тож там можна отримати допомогу за батьківські чи спонсорські кошти. Найбільше фахівців (АВА-терапевтів)у Дніпропетровську, Києві, Львові. Є і безкоштовні програми, але вони нетривалі. Тут головне не здаватися й шукати. Хоча з такою дитиною дуже складно перебувати в іншому місті. А за тиждень чи навіть місяць відчутних результатів досягти нереально. Інколи корекційна робота триває кілька років.

Також ефективною є безглютеново-безказеїнова дієта. Але тут кожна родина має вирішувати самостійно – пробувати таке особливе харчування чи ні. Відгуки абсолютно різні – хтось каже, що на дієті нічого не змінилося у поведінці чи розвитку дитини, інші просто в захопленні від результатів. Та треба розуміти, що якогось відчутного ефекту треба очікувати не раніше, ніж через півроку. А то і рік. І без контролю фахівця відмовлятися від глютену і казеїну все ж не варто – можуть бути проблеми зі здоров’ям.

Як коригується повсякдення родини, якщо у дитини виявляється аутизм?

– Діти з аутизмом дуже різні. У когось лише аутичний спектр, який проявляється складнощами у спілкуванні з однолітками чи в самообслуговуванні, а у когось дуже складна ситуація, коли дитина зовсім не говорить, не розуміє мову, слова, харчується лише окремими продуктами, веде себе агресивно, істерично, не обслуговує себе, погано спить вночі, боїться чужих людей, не сприймає новий одяг, нові маршрути на прогулянці, нових людей. Батькам такої дитини справді дуже складно, бо фактично отой самий перший найважчий рік після народження доньки чи сина у них триває 5, 10, а то й більше років.

Ще виникають складнощі з браком інформації про аутизм. Знаю, що у Полтаві батьки бояться пускати своїх дітей гратися з «не такими». Не всі, але багато. Мовляв, «а раптом ця дитина вдарить чи засипле очі піском?», хоча звичайний малюк може зробити те ж саме. І частіше за все батьки дитини з особливими потребами просто замикаються в собі і в своїй квартирі. І саме з цим, на мою думку, треба боротися, працювати. І якщо не мами й тата цих дітей, то хто має поширювати інформацію про аутизм?  

Чи є якісь методики, завдяки яким прогрес у лікуванні помітний?

– Тільки корекційні заняття (АВА-терапія) та безглютенова дієта. Звичайно, є і інші різні методи, але їх ефективність поки що під питанням.  А ще дуже важливо любити таких діток. Якщо вони оточені увагою, любов’ю, піклуванням, щирістю, коли батьки готові прийти на допомогу в будь-якій ситуації, із розумінням ставитися до істерик і агресії, не зриватися (а це справді дуже складно!) – тоді дівчинка чи хлопчик з аутизмом роблять великий крок у своєму розвитку, соціалізації, отриманні корисних навиків. Це ефективніше за будь-які ліки. І не боятися виходити з такою дитиною «в люди», віддавати її в дитсадок, в школу (хоча тут у нас проблеми на рівні законодавства і відповідальності завучів та директорів, які відмовляються брати дітей з аутизмом в колектив), допомагати іншим людям більше дізнатися про цю особливість.

 Яка ініціатива, на Вашу думку, була б корисною для дітей, хворих на аутизм?

– Ініціатив в Україні достатньо, але на реалізацію коштів, на жаль, немає. Наприклад, у Харкові батьки дітей з аутизмом дуже хочуть побудувати будинок, де б їхні сини та дочки змогли жити після смерті найближчих людей, де б за ними доглядали, організовували дозвілля, достойне життя і старість. Поки що це звучить як утопія. На мою суб’єктивну думку, починати треба з чогось більш простого – наприклад, із програми підтримки самих батьків. Бо про діагноз вони дізнаються, коли дитині 2-3 роки, і це страшний удар, велике психологічне навантаження. З ними має працювати фахівець (наприклад, психолог чи коуч), адже це також позитивно вплине на малюка. Урівноважені спокійні і націлені на результат і плідну працю мама й тато – це вже 50% успіху маленького громадянина України, який народився «іншим», але теж хоче бути щасливим і потрібним.

 

Ольга ЦВІГУНЕНКО