У своїй колонці на сайті суспільно-політичного журналу «Огонек» Дмитро Губін пише про моду на інтелект, що нині з’явилася та набирає обертів у Росії. Молодь (і не тільки) як дозвілля обирає різноманітні лекції, семінари, тренінги та курси, віддаючи за нові знання немалі гроші. Автор розмірковує, у чому причина такої моди, цитуючи, зокрема, й таку версію: «епоха споживацтва вичерпала себе, і з’явився попит на інтелектуальні задоволення». Фахівці в галузі освіти та прихильники альтернативних форм здобуття знань називають серед причин невідповідність офіційної освіти очікуванням студентів та швидке «старіння» отриманих знань в умовах динамічного глобалізованого світу.
Наше видання не раз писало про важливість самоосвіти у становленні гармонійної, інтелектуально гнучкої та справді сучасної людини. Зокрема, книжки з Бібліотеки газети «День» мають на меті максимальне розширення інтелектуальних горизонтів людини, спраглої до знань. А перші читачі нової серії «Бронебійна публіцистика», серед яких чимало молоді, зазначають, що ці книжки незамінні у процесі постійної самоосвіти.
ВУЛИЦЯ... ЯК НАВЧАЛЬНИЙ ЗАКЛАД
У 2010 році в Сімферополі з’явився перший вуличний університет в Україні. За його основу ініціатори проекту взяли подібну практику в Санкт-Петербурзі. У 2008 році там закрили Європейський університет, позбавивши студентів можливості закінчити навчання. Молодь не розгубилася і продовжила освіту в буквальному сенсі на вулиці — у парках та скверах. Проект виявися настільки вдалим, що формат вуличних університетів прижився й там, де університетам нічого не загрожує. «В Україні існує проблема з офіційною освітою. І в цьому контексті неформальна освіта набуває популярності, бо це можливість отримати нові практичні знання, обмінятися досвідом та справді корисною інформацією, поспілкуватися з професіоналами в неформальному порядку», — розповідає «Дню» засновниця першого в Україні вуличного університету Катерина СЕРГАЦКОВА. За її словами, «це світовий, глобальний тренд — формат безкоштовних публічних лекцій розвивається по всьому світу, й немає нічого дивного в тому, що в Україні він так само прижився й активно розвивається». Тут немає оцінок, заліків, екзаменів та обов’язкового відвідування лекцій. Як немає й самої будівлі університету, а лише лектори та слухачі. Заняття у вуличних університетах проходять просто неба — у парках, скверах, на березі моря тощо. Атмосфера невимушена та жива. «Сам формат вуличного університету передбачає, що це живий майданчик, де аудиторія самостійно формулює теми», — пояснює Катерина.
Відразу після Сімферополя вуличні університети почали з’являтися і в інших містах України — у Феодосії, Херсоні, Чернівцях, Львові, Ужгороді... Крім того, розповідає Катерина, інші організації також почали проводити відкриті лекції та дискусії в форматі неформальної освіти — за прикладом ВУ. Подібні ініціативи відразу набули популярності.
«Сучасна формальна освіти, особливо українська, є доволі специфічною. Зокрема, дуже відчутним є розрив між теорією та практикою. Та для того, щоб бути справжнім професіоналом, університетської освіти недостатньо. Важливо бути в курсі всіх нових напрацювань по спеціалізації й спілкуватися з людьми, які мають багатий досвід у конкретній справі. Крім того, технічний прогрес дозволяє вчитися дистанційно, оперативно отримувати потрібну інформацію та навчатися тоді й там, де зручно. Тому самоосвіта набуває особливої актуальності й відкриває нові інтелектуальні горизонти», —розповідає «Дню» Тарас ПРОКОПИШИН, один з організаторів ВУ у Львові, де загалом на десяти лекціях побувало понад тисячу людей. «Це свідчить про успішність проекту і про те, що в населення є соціальний запит на громадські ініціативи такого роду. Зазвичай на одній лекції присутні 80 осіб. Наймасовішими були лекції Василя Шкляра й менеджера зі США Керола Бейлі — там були присутні по дві сотні слухачів. Основна аудиторія — студентство й молодь», — розповідає Тарас. У Сімферополі переважна більшість слухачів — також молодь, зокрема люди, що вже мають вищу освіту.
«Самоосвіта сьогодні — це необхідність, — розповідає ініціатор вуличного університету в Ужгороді Юлія ДУБ. — Мені інколи здається, що це свідоме рішення держави — знизити рівень якості формальної освіти, тому що не зовсім освіченими людьми легше керувати. Активна молодь усвідомлює, наскільки важливо отримувати знання та вміти застосувати їх на практиці. Чим більше ти думаєш, тим краще усвідомлюєш процеси у своєму житті, у державі й у глобальному контексті».
Директор Центру тестових технологій і моніторингу якості освіти Ігор ЛІКАРЧУК вбачає у зростанні попиту на самоосвіту та популярності неформальної освіти лише позитив, адже «у молоді є реальний запит на знання». З іншого боку, така тенденція демонструє низку проблем офіційної вищої освіти. «Найперша: наша система вищої освіти дійсно не задовольняє зростаючі інтереси студентів в отриманні знань — як за змістом так і за формую. Бо якби ми мали форму вільного відвідування лекцій з тем, які цікаві тобі й є корисними для розвитку (а саме так діють ВУ), то це була б зовсім інша система вищої освіти. Це стосується і змісту освіти: не секрет, що дуже багато навчальних дисциплін, які є в державному стандарті вищої освіти, притягнуті за вуха й не є важливими для професійного становлення студента», — пояснює фахівець.
ЗНАННЯ БЕЗ ОБМЕЖЕНЬ
25-річна журналістка Олена Чуранова кілька років тому отримала диплом магістра Національного університету «Києво-Могилянська академія», але продовжує здобувати нові знання і сьогодні — шляхом самоосвіти. «Я переконана, що навчатися ніколи не пізно. А якщо ти працюєш журналістом, то отримувати нові знання треба постійно», — розповідає «Дню» Олена. Крім численних лекцій, семінарів, тренінгів та майстер-класів, які дівчина відвідує не лише в Києві, а й у інших містах, Олена цікавиться доступними онлайн-курсами. Зараз вона — серед мільйона слухачів безкоштовних онлайн-курсів провідних університетів світу Coursera. Проект набуває шаленої популярності серед людей зі всього світу та покликаний забезпечити рівний доступ до якісної освіти — незалежно від місця проживання та матеріального достатку. Тут студенти дивляться відеолекції, виконують домашні завдання, читають додаткову літературу, пишуть есе та здають тести. Сьогодні кількість слухачів Coursera з України наближається до десяти тисяч.
«Проект Coursera мені подобається тим, що він відображає суть сучасної освіти — доступної кожному, глобальної, такої, що не має меж. Наприклад, вивчаючи історію, я маю змогу подивитися на будь-який її епізод із погляду інших студентів, а їх на курсі про світову історію понад 80 000 — буквально з цілого світу. І тут цінні навіть не тільки самі лекції відомих професорів, які ти можеш переглядати он-лайн, а й дискусії, спілкування та обмін досвідом між усіма слухачами курсу», — пояснює дівчина.
Ще рік тому проект міг запропонувати слухачам лише кілька курсів від Стенфордського університету, а вже сьогодні кількість вузів наближається до 20, а кількість курсів перевищила сотню. Всі, хто пройшов курс і успішно склав тести, отримує сертифікат від університету.
Олена Чуранова зараз вивчає всесвітню історію, але вже підписалася на низку курсів, що розпочнуться незабаром — про жіночий рух, здорове харчування, гру на гітарі... «Можна підтягнути те, що недовчив у школі, чи отримати знання, які завжди хотів отримати, але не мав часу чи можливостей», — говорить дівчина і додає: — Самоосвіта набуває все більшого значення у сучасному динамічному світі, й можливостей для неї — незліченна кількість, було б бажання».
«СУПЕРМАРКЕТ ЗНАНЬ», АБО КОРИСНА АЛЬТЕРНАТИВА ПОСИДЕНЬКАМ У КАФЕ Суспільний запит на неформальну освіту та практичні знання в Україні відчули й організатори вечірніх курсів «Кругозір», створивши тим самим новий тип «корисного та практичного дозвілля». Самі вони називають свій проект «супермаркетом знань», де за 2—3 години людина отримує нові, максимально корисні та практичні знання й навички з конкретної теми (а таких тем тут понад 300: від хобі, кулінарії, психології до просування власного бізнесу в соцмережах, організації поїздок у Нову Зеландію, Європу та Азію, пошук освітніх програм за кордоном тощо).
«Сьогодні є потреба за короткий термін дізнатися щонайбільше. Якщо людині цікава певна тема, їй не обов’язково йти в університет на цю професію. Курси дають людині можливість розвиватися в різних напрямах — сьогодні ви слухаєте лекцію про соцмережі, а завтра — про те, як організувати бюджетну подорож», — розповідає «Дню» Мирослава ПАВЛИК, співзасновниця «Кругозору».
Люди, які відвідують лекції, розповідає пані Мирослава, — це молодь від 20 до 35 років, яка надає перевагу новим знанням, спілкуванню та знайомству з цікавими людьми, а не посиденькам у кафе чи походам у кіно. Як й у вуличному університеті, акцент тут робиться на невимушеній атмосфері, та живій, цікавій подачі матеріалу. Лектори — люди, які живуть своєю справою та готові поділитися професійними секретами з іншими. Ціни — більш ніж демократичні. «Ми діємо як лоу-кости: хто перший записався на лекцію, платить менше, ніж той, хто записався пізніше. У нас збираються люди, зацікавлені в нових знаннях, але які не можуть на це витрачати багато часу й фінансів. Шалений ритм життя сучасної людини диктує попит на формат самоосвіти», — підсумовує Мирослава Павлик.
Марія СЕМЕНЧЕНКО, «День» Рубрика: Cуспільство Газета: №206, (2012) 13 листопада, 2012