- Наше відділення особливе, - пояснює лікар онкогематологічного центру Наталія Цалко. - Хворі діти можуть лікуватися на стаціонарі від декількох місяців до року. Навіть свята вони змушені проводити в лікарні. Раніше життя наших пацієнтів мало чим відрізнялося, єдиною розвагою був телевізор. Однак сім років тому з появою художниці все різко змінилося. Олена Гузенко зуміла змінити ритм життя відділення, і навіть сенс.
Слід сказати, що у наших маленьких пацієнтів бувають різні ускладнення. Наприклад, у дітей з пухлиною головного мозку може порушуватися дрібна моторика кінцівок, їм важко ворушити руками. При цьому жоден масаж не замінює фізичної вправи. Якщо раніше ми переконували, змушували дітей тренувати м'язи рук, то сьогодні навіть згадувати про це немає потреби. На заняттях з художницею діти з задоволенням малюють або займаються ліпленням і при цьому тренують свої пальчики. Такі вправи допомагають швидше відновити роботу нервової системи. Діти швидше йдуть на поправку.
Варто зазначити, що всі процедури суворо за розкладом. Але коли та чи інша дитина, поглядаючи на годинник, просить перенести крапельницю, тому що скоро прийде Олена Гузенко, ми змушені підкоритися. Сьогодні плануємо весь лікувальний процес таким чином, щоб... не заважати занять художниці. Тому що розуміємо наскільки це важливо для наших пацієнтів.
Мені, професійному лікарю, не годиться говорити про чудеса, і все ж таки мушу визнати, що художниця своїми заняттями творить щось особливе, що неможливо пояснити з наукової точки зору. Вона змушує забути про проблему. Дитина, захоплена малюванням або ліпленням, більше ні про що не думає й прагне виконати роботу добре, а потім бажає її продемонструвати. У нас були випадки, коли діти відмовлялися виписуватися з лікарні, доки не покажуть свій малюнок майстру!
- Чи існують обмеження для занять?
- Абсолютно ніяких. Головне, щоб у дитини було бажання малювати або ліпити.
- Як саме це допомагає основному лікуванню?
- У дітей поліпшується настрій і тому легше здійснюється лікувальний процес. Легше протікають симптоми інтоксикації, краще сприймаються ін’єкції.
Сьогодні довгоочікуваний четвер, тому за великим столом ігрової кімнати онкогематологічного центру житомирської дитячої обласної лікарні малюють діти, їх мами і бабусі. Олена Леонардівна щойно роздала усім завдання і у мене є нагода, щоб поговорити з художницею.
- Десять років тому моя найкраща подруга, яка проживає в столиці, заснувала благодійний фонд, - розповідає 44-х річна Олена Гузенко. - Одного разу вона прийшла до мене в майстерню і сказала: «Олено, твоя творчість здатна підтримати хворих дітей, які багато часу перебувають у лікарні. Ти можеш позбавити їх від сірих буднів». З того часу я стала їздити з Житомира до дитячого відділення однієї київської лікарні і проводити там майстер-класи з малювання. Діти чекали мене в ігровій кімнаті, задовго до мого приходу накривши клейонкою столи, розклавши папір. Я бачила, як горять їх очі. Під час малювання або ліплення, діти більше ні про що не думали. Повністю відключалися, забували, де зараз знаходяться і чому. До тих, хто не міг самостійно пересуватися, я ходила в палату. Тяжкохворі діти були прикуті до ліжка, їм важко було тримали аркуш паперу, але вони мали величне бажання малювали.
Одного разу перед Новим роком лікарі показали мені побажання адресовані Дідові Морозу, залишені маленькими пацієнтами лікарні під ялинкою. Зміст листів був наступний: «Дідусь, зроби так, щоб я дожила до наступного приходу Олени Леонардівни» або «Хочу, щоб знову прийшла художниця». Я ридма плакала читаючи ці послання.
Через деякий час про заняття арт-терапії стало відомо моїм землякам і я не змогла відмовити своєму улюбленому місту в аналогічній допомозі. З тих пір щочетверга приходжу в онкогематологічне відділення житомирської дитячої обласної лікарні. Я розумію, що ніколи не зможу залишити цих дітей. Планую свій день таким чином, щоб заняття в художній школі та майстер-класи не перешкоджали відвідуванню лікарні.
Олена Гузенко випускниця одеського художнього училища імені Митрофана Грекова, найстарішого в країні. Член національної спілки художників України.
- Коли діти заявляють мені, що не вміють малювати, я кажу їм, що теж не вмію, тож будемо вчитися разом, - говорить, посміхаючись Олена Леонардівна. - Це ж повторюю батькам дітей. Після цього вони охочіше ходять на заняття, перестають боятися осуду.
Художниця нікому не робить зауваження з приводу вибору фарб, вона не забороняє експериментувати, скоріше навпаки. Якщо небо вийшло чорним, можливо буде гроза? А світанок або захід взагалі може бути всіма фарбами веселки.
- Найлегше малювати осінній пейзаж, - пояснює Олена Гузенко. - Листя можна розфарбувати всілякими фарбами і при цьому легко пояснити будь-який обраний колір. У мистецтві велике місце займає заломлення природних явищ крізь призму бачення їх людиною. Тому слона можна побачити рожевим, а дерево блакитним.
Життя жорстоке, трапляється, що діти залишають своїх батьків назавжди, відходячи в інший світ. З якою вдячністю дорослі згадують заняття з малювання. Вони стверджують, що їх діти залишилися жити у своїх картинах і виробах. Але картини не тільки їдуть додому до своїх рідних. Час від часу проводяться аукціони, на яких продаються дитячі роботи. За виручені гроші у відділення закуповуються папір, фарби, глина і багато іншого.
Людмила Жуковська майже тридцять років працює вихователем в онкогематологічному центрі дитячої обласної лікарні. Педагог повідомила, що раніше до свят готувалися, як могли: вітали іменинників, на Новий рік викликали Діда Мороза. Однак, справжні свята настали тільки з появою художниці.
- За довгий час хвороби діти звикають до того, що їх усі жаліють, приносять їм подарунки, - пояснює Людмила Олександрівна. - А тут у них з'явилася можливість власноруч готувати сюрпризи! Діти перестали вважати себе тягарем і завжди із захопленням готують подарунки: малюють чудові картини, ліплять імітацію тістечок, морозива. Звичайно, все робиться в повній таємниці від рідних і прекрасному настрої. Потім вони дарують свої вироби близьким та лікарям.
Але з нетерпінням очікують художницю не тільки діти. Я теж несподівано для себе захопилася малюванням. У Олени Леонардівни малюють всі, навіть ті, хто ніколи в житті не брав до рук пензля. На основному занятті під керівництвом художниці ми починаємо малювати свою картину, а потім самостійно її довершуємо. Взагалі, Олена Гузенко розкрила безліч талантів. До нас вже підключаються пацієнти і медпрацівники з сусідніх відділень.
- Без меценатів нам не обійтися, - зізнається Олена Гузенко. - Фарби, глина, папір і дерев'яні заготовки дуже дорогі. Виручає Житомирська філія Міжнародного благодійного фонду «Відкрите серце», на чолі з директором Надією Буравковою. Величезна їй подяка за розуміння.