-
Ольга Полив’яна: "Немає двох однакових аутистів. У них можуть бути схожі симптоми, схожі реакції, але все дуже індивідуально. Потрібно шукати особливий підхід до кожного" . Кілька років тому полтавські спеціалісти познайомились з дитиною, яка зовсім не йшла на контакт. Жодна людина не викликала у неї зацікавлення. Психологи, логопеди, педагоги, медсестри, лікарі намагалися хоч якось з нею заприязнитися. У кабінетах справа не рухалась. Тоді спробували піти з нею на прогулянку. Серед дерев і квітів дівчинка почувала себе зовсім інакше..
-
У радіопрограмі "Говоріть. Сміливіше!" йде мова про сумський спортивний клуб інвалідів «Фенікс» та його керівника, спортивного журналіста Олександра Грінку.
-
Переселенец с Донбасса, переживший три комы и пять хирургических вмешательств, стал успешным предпринимателем в Луцке История жизни слепого парня из города Первомайск Луганской области, сумевшем вопреки прогнозам врачей встать на ноги и реализовать себя, поражает. Мы беседуем с Даниилом на украинском языке, которым он прекрасно владеет.
-
Харківські активісти та підприємці створюють першу типографію, де будуть випускати літературу шрифтом Брайля
-
О своем ВИЧ-статусе Елена Стрижак узнала во время беременности. Четырнадцать лет спустя у нее двое здоровых детей и активная общественная деятельность. Елена - председатель Черкасского областного отделения благотворительной организации "Всеукраинская сеть людей, живущих с ВИЧ" (ВБО ЛЖВ) и один из лидеров этой структуры в национальном масштабе. К ней за помощью и поддержкой обращаются не только ВИЧ-инфицированные, но и те, кто попал в сложную жизненную ситуацию.
-
У 2009 році в Україні стартував унікальний проект по сумісному навчанню звичайних хлопців та дівчат разом з тими, хто має особливі освітні потреби, покликаний корінним чином змінити ставлення суспільства до проблем інвалідності. Дев'ять навчальних закладів нашої країни, у їхньому числі Луганський державний університет імені Тараса Шевченка, поставили собі за мету зробити систему інклюзивної освіти в той час, коли слова інклюзія було зовсім незвичне для нашого вуха.
-
Дорога на схід починається із Західної України. Бракує спорядження - львів'яни пошиють власноруч. А кошти збирають зі світу по нитці. Як мешканці Західної України допомагають воякам на Сході.
-
Днями Громадський Простір завітав у Бровари, аби поспілкуватися з головою успішного ОСББ Андрієм Сауком. Він нам розповів про досвід у створенні та розвитку цієї спільноти, а ще - про перепони у започаткуванні ОСББ руху. Андрій Саук очолив ОСББ у будинку по вулиці Симоненка, 2-А в місті Бровари 1 січня цього року, і відтоді активно працює, оновлює та покращує будинок в усіх аспектах, адже твердо вірить, що це приноситиме користь всім мешканцям та змінюватиме підходи до надання та реалізації сфери комунальних послуг в Україні.
-
Чи уявляємо ми своє дитинство без мультфільмів? Кожне покоління має героїв-улюбленців, кожна дитина має мультиплікаційного кумира. А чи уявляємо ми, як це, коли мультфільм можна тільки чути? Сприймати лише емоціями і не більше? Зі скупих реплік героїв ми часто губимося у сюжеті, дивлячись мультфільм. А як це – жити в темряві і тільки чути? У таких несправедливих умовах живуть незрячі дітки. Вони не бачать своїх кумирів, ба, ці кумири є зовсім недоступними для них. Бо ж з декількох реплік неможливо розкрити образ героя чи полюбити його. Не можна побачити і те, добрим чи поганим є персонаж. А це так важливо знати малятам.
-
В народі їх називають "воїнами добра". У найскладніші для країни часи їх усіх об’єднало бажання допомогти. Одні це роблять частково, інші — присвячують цьому життя. Українці міняють свої професії і стають "воїнами добра" Це ті, хто за вимогою нинішнього часу міняють свої професії у мирному житті на найзатребуваніші в зоні АТО: годують, одягають і забезпечують українське військо. Усі вони – звичайні українці – стають волонтерами студенти, пенсіонери і навіть діти.