Мови

 

ФІНАЛІСТ - Іващенко (Онопрієнко) Людмила – газета «Чорноморські новини», м. Одеса – «Олександр Пасхавер: Україна – бридке каченя» (преса)

Що відбувається з українською економікою протягом останніх двадцяти років? Чому люди, які стоять за штурвалом країни, провадять саме таку економічну політику і чи можна їх за це звинувачувати? Відповіді на ці та інші важливі питання одесити могли почути в культурному центрі «Бейт-Гранд», де відбулася лекція заслуженого економіста України Олександра Пасхавера на тему «Модернізація економіки по-українськи», зорганізована Вільним університетом Українського клубу Одеси.

Ця людина вже не перший рік очолює Центр економічного розвитку, більше того, в різні часи Олександр Йосипович був радником Президента, Прем’єр-міністра, віце-прем’єр-міністра, міністра економіки, голови Фонду державного майна тощо. Тож йому було що розповісти своїм слухачам.

Протягом останніх двадцяти років, за словами економіста, Україна переживала не кращі часи. Й хоча іноді виникало відчуття, що країна от-от вибереться з ями, пов’язаної з розвалом Радянського Союзу, цього так і не сталося. Зараз наша держава в економічному сенсі позаду всіх своїх сусідів, більше того, на думку Олександра Пасхавера, її можна поставити в один ряд з бідними африканськими країнами. Чи не найкращий ілюстратор цієї тези — таке загальноукраїнське явище, як бідність тих, хто працює. Зрозуміло, що такий стан речей в одних викликає депресію, в інших — протестні настрої. Люди починають шукати винних серед перших осіб. Та, впевнений учений, такі погляди нікуди не приведуть.

Те, що відбувається в Україні впродовж останніх десятиліть, Олександр Пасхавер називає становленням держави в умовах слабкої влади, або революцією. Ця революція по-українськи має певні особливості. Крах соціалістичної системи господарювання, радянської системи урядування поклав початок революції в той момент, коли в країні не було впливових соціальних прошарків, які змогли б наповнити її сенсом, енергією, напрямком і, головне, лідерами, які могли б реально щось у країні змінити. Революція без суб’єкта, за словами вченого, — лише перший етап. Скільки ще етапів у нас попереду і якими вони будуть, Олександр Йосипович не знає, він лише впевнений, що це надовго.

Водночас не можна сказати, що останні 20 років ми прожили дарма. Протягом цього часу зростали і надалі формуватимуться, зростатимуть, визріватимуть ті прошарки населення, які згодом стануть суб’єктом революції. У цьому сенсі промовець порівняв Україну з бридким каченям Андерсена. Зараз ми ще шукаємо себе, однак десь попереду новий етап, коли це «Я» буде віднайдене. Тоді й сформується певний баланс в економіці, політиці, культурі та інших сферах, як ми можемо це спостерігати в розвинених країнах. «Погодьтесь, що таким чином поставлене питання дає надію. Тому мені і подобається так його ставити», — посміхнувся Олександр Пасхавер.

Побудувати таку країну, про яку зараз мріє народ, на думку гостя Одеси, нам завадили два фактори. Перший — це бездержавність, а другий — травми тоталітарного режиму. Перший фактор виховав у нас такі якості, як недовіра до держави та закону. Народ за останні кілька сотень років виробив у собі ці навики виживання. «Обхід чужого закону у нас завжди сприймався як допустимий гріх, а корупція — як ефективний засіб виживання. «Свої» вважаються кращими за «ефективних». Така поведінка характерна для виживання», — зазначив економіст. Завдяки ж травматичному тоталітарному минулому, на його думку, у нас сформувалося атомізоване суспільство: страх перед владою, пасивність, втрата властивості самоорганізації тощо. Була створена людина, для якої «свобода» не є кінцевою цінністю. Ще однією цікавою властивістю нашої людини можна вважати подвійність мислення: такі люди хочуть у Євросоюз і в той же час — за об’єднання слов’янських країн; вони виступають за демократію і водночас запевняють, що нам потрібна тверда рука, тощо.

Тепер щодо одвічного питання: «Хто винен?». За словами економіста, про Україну з певною відразою говорять, що це бюрократично-олігархічна держава і що побудував її таким чином саме Леонід Кучма. Вчений з такою тезою не погоджується, адже вважає, що лідери такого типу, як Леонід Данилович, не здатні суттєво впливати на державні процеси, вони скоріше можуть супроводжувати їх. Те, що на чолі країни протягом десяти років стояла саме така людина, — результат відсутності суб’єкта революції, про що йшлося раніше. «Не він побудував таку державу.

Він супроводжував цей процес, хоча і не без користі для себе особисто», — зазначив Олександр Йосипович.

Після розвалу Союзу ми не створили політичний блок з якостями, які змінили б країну. Оскільки святе місце не залишається пустим, на чолі країни опинилася радянська бюрократія. Вона отримала владу без бою: начальство пішло — і бюрократія стала головною. І хоча обличчя періодично змінюються, радянські традиції залишаються. Олександр Пасхавер підкреслив, що ми отримали жахливу суміш: оскільки нема оновлення — нема і компетентності, оскільки нема демократичного механізму — нема і відповідальності, оскільки традиції корупції не лише збережені, а й помножені — нема чесності. От і виходить, що головні риси нашої бюрократії — це некомпетентність, безвідповідальність і корумпованість. «У цьому всьому я не бачу злої волі окремої людини, так само як і не бачу здатності змінити цей процес доброю волею», — підкреслив науковець. Економіка в результаті такого розвитку перетворилася на економіку монопольних ніш. Монополія знищує енергію капіталу. Невід’ємний її елемент — це відсутність оновлення, повільний та неякісний розвиток, висока ціна.

Якщо такий процес формування нашої держави пов’язаний з об’єктивними причинно-наслідковими зв’язками, що ж у цей час робив президент Кучма? В нелегальній сфері, за словами Олександра Пасхавера, Леонід Данилович став арбітром між кланами, не ставши при цьому заручником жодного з них. Також при цьому президентові, за словами експерта, властива радянським часам хаотична корупція перетворилася на корупційну вертикаль. «Це дуже цинічна і несимпатична організація, однак вона призвела до здешевшання і впорядкування корупції», — зазначив він. Стосовно ж легальної політики Леоніда Кучми, то при ньому виникли всі інститути нашої держави. Також у перше п’ятиріччя свого правління він здійснив низку важливих ринкових реформ: відбулися відмова від тотального державного контролю, стабілізація цін, знищення бартерної економіки, приватизація і створення малого бізнесу через пільгове оподаткування. Завдяки останнім двом реформам, на думку економіста, почала проростати та нова національна буржуазія, яка згодом визначатиме напрямок розвитку країни.

«Виходить, були створені ескіз держави і нехай слабка, але ринкова економіка. Це було зроблено при президентові Кучмі. Чому ж тоді ми його так не любимо? А ми його справді не любимо… Відповідь на це питання: тому, що він не герой. А ще тому, що нам хотілося іншої держави», — вважає Олександр Йосипович. На завершення розмови про президентство Леоніда Кучми вчений підкреслив, що якби його не було, державу побудували б таку саму. Водночас якби Леонід Данилович намагався щось змінити — нічого б з цього не вийшло.

За словами Олександра Пасхавера, протягом першого десятиріччя незалежності Україна постійно реформувалася. Потім, з 2001-го до 2010-го економічних реформ у країні не було. Зараз усі відчули прихід реформаторів, та ці реформи і методи їх впровадження на краще нічого не змінять. Фахівець дав кілька характеристик нинішньої влади: для них жорстке адміністрування краще за економічні стимули, неформальні рішення кращі за закон і монополія краща за конкуренцію. Звісно, ліберальні реформи з таким світоглядом робити просто неможливо. Ще одна важлива характеристика тих, хто зараз при владі: якщо попередні керівники країни були представниками крупного капіталу, ці — самі крупний капітал.

Коли ці люди прийшли до влади, вони розуміли, що реформи Україні необхідні, і в той же час хотіли, щоб їх стосунки з бюрократією не змінювалися. Вони хотіли разом з реформами продовжувати своє збагачення. Ці бажання абсолютно несумісні, й останні півтора року свідчать: або від реформ, або від збагачення доведеться відмовитися. Цю тезу ілюструє нинішній стан корупції у країні. За словами економіста, кількість арештів корупціонерів збільшилася в десятки разів, однак результатів, які свідчили б, що боротьба з корупцією успішна, — нема. «Якщо ви арештовуєте навіть тисячі людей, а рівень монополії в державі при цьому росте, є підстави вважати, що арешти переслідують якісь інші цілі», — підкреслив Олександр Пасхавер.

Дуже важливий фактор для успішного впровадження реформ — довіра населення до влади. Цю довіру влада завжди може завоювати, наприклад, почавши з себе. Так, неможливо змінити систему охорони здоров’я, не знищуючи при цьому привілейовану медицину. Неможливо також впроваджувати реформи, зневажаючи тих, для кого вони. Заяви влади зразка «радитись з платниками податків щодо податкового кодексу — це те ж саме, що радитися зі злочинцем щодо кримінального», — не сприяють збільшенню довіри населення. «Я б ніколи не починав змінювати пенсійну систему зі збільшення віку», — зазначив економіст. Він впевнений, що існують привабливіші боки пенсійної реформи, наприклад, перехід до накопичувальної системи. Це нововведення можна впровадити достатньо спокійно, якщо дати людям гарантії збереження усього, що вони за життя накопичуватимуть. Принаймні так робиться в розвинених країнах.

То що ж буде з нинішньою владою та її реформами? Олександр Пасхавер бачить чотири варіанти розвитку подій, два з яких — крайні. Перший крайній: влада візьметься за реформи, починаючи з себе. Другий крайній: реформ не буде взагалі. Такий сценарій малоймовірний, адже без реформ легко втратити сам об’єкт влади — держава більше не може існувати в такому вигляді, в якому існує. Третій варіант, на думку вченого, більше ймовірний: бюрократичний шлях. Скажімо, енергійна боротьба з корупцією знизу і водночас інтенсивне її процвітання зверху. Це — шлях у нікуди, адже фінансова катастрофа не упереджується, а трішки віддаляється. Останній варіант: у владі хтось береться за голову і починає повільно впроваджувати необхідні реформи. Хто може стати такою людиною, Олександр Пасхавер не знає, він впевнений, що тут свій вибір має зробити суспільство. Економіст підкреслив, що з нової буржуазії, яка формувалася протягом останніх 20 років, повинні вийти такі лідери, які хочуть у владу хоча б не заради збагачення.

На цій оптимістичній ноті лекція вченого закінчилася, й аудиторія мала можливість поставити йому свої запитання. Одне з них звучало так:

— У світі існує кілька геополітичних проектів, які Україну розглядають як об’єкт. Як перспективи розвитку нашої країни пов’язані з цими проектами і на чий «потяг» нам краще сісти?

— Побудую відповідь на конкретному прикладі. Мені часто розповідають про вигоди, які Україні міг би принести митний союз з Росією. Я економіст, тож сам можу це підрахувати. Однак я не хочу цього робити, адже тут не стоїть питання розрахунків. Припустимо, митний союз для нас справді вигідний, але ж ми не це обираємо. Не ті десятки, сотні мільярдів гривень, які отримаємо, а цивілізацію, з якою підемо далі. Тому тут потрібні не розрахунки, а цивілізаційний вибір, і він залежить від нас.

— Як ви охарактеризуєте українсько-російські стосунки загалом?

— Непрості. Росія — могутня країна, яка реалізує свої інтереси дуже професійно. Нам адекватно відповідати на їх політику щодо України дуже складно. Протягом останнього двадцятиріччя я неодноразово затамовував подих, спостерігаючи за тим, як вони з легкістю перекуповують ключових осіб у наших органах бюрократії. Сподіваюсь, історія дасть час сформуватися українській політичній еліті. В Росії ця еліта є і вона ефективна. Насправді, для нас бути адекватними опонентами цієї країни — питання життя.

— Україна для Європи: яка вона?

— Європа — надто загальний термін. Для Польщі важливо, щоб Україна була сильною. Для Німеччини, мабуть, важливо домовитися щодо України з Росією. У кожного — свої інтереси, а ми, перш за все, об’єкт великої гри. Питання в іншому: яка нам різниця, чого хочуть інші країни? Наше завдання — бути сильними, як би вони не хотіли організувати гру.

— Які три першочергові кроки ви би порадили б нинішньому Президентові України?

— Зробити щось для того, аби забезпечити довіру населення. Наприклад, зробити так, щоб його команда перестала демонстративно споживати і забезпечувати монополізацію господарства.

— Що ви розумієте під терміном «нова буржуазія»?

— Після приватизації, окрім сотні — двох сотень крупних власників, виник численний клас людей, які стали новими підприємцями. Близько шести мільйонів громадян зараз зайняті в малому бізнесі: малі фірми та індивідуальні підприємці. Це разом з середнім бізнесом, який виник у результаті конкурентної боротьби, і є нова буржуазія. До них можна додати представників вільних професій і топ-менеджерів, без яких буржуазія не може існувати. Для «нової буржуазії» монополія крупного капіталу — особисте нещастя. Тож головний інтерес цієї групи — знищити монополію. І наостанок трохи дитяче, але цікаве запитання із зали і трохи жартівлива, але правдива на нього відповідь.

— При кожному уряді, президенті є радники. Ви теж радник. Чому ж вони не чують розумних порад?

— Радники — не вирішувальники. Насправді, всі радники, звісно, не дурні, але вони таке різне радять… Можна тільки пожаліти вирішувальників!

Людмила ОНОПРІЄНКО.

http://www.chornomorka.com/node/4099