— Через дорогий газ, модними стали поняття енергоефективність та енергозбереження. Що потрібно Україні, щоб стати енергоефективною?
— Традиційно у нас вважають, що питання енергозбереження — це питання законів. Але це лише половина чи навіть третина правди. Найважливішим є наявність правил, структур, процедур та людей, які будуть спроможні це виконувати. Більшість міст «Угоди мерів», а сьогодні їх більше ніж сотня з 460 міст в країні, вже накопичили досвід практичного енергозбереження не завдяки урядовим рішення, а всупереч. Можемо говорити, що перше, що має бути зроблено в усіх містах, це: формування енергетичної команди, повний і тотальний облік усього, що споживають, аналіз цього споживання, ухвалення управлінських та адміністративних рішень.
Було б добре також, якби нарешті Кабмін підняв пріоритет енергоефективності й почав нею займатися стратегічно, а не фрагментарно. Програма уряду містить таку фразу: «Метою уряду є підвищення енергоефективності в країні за рахунок реалізації проектів з альтернативних джерел енергії». Якщо прем’єр-міністр не розуміє, що енергоефективність, енергозбереження й альтернативні джерела — це три різні речі, і службовці, які записали цю фразу до програми, — некомпетентні, то очікувати ефективної діяльності в цьому напрямі складно.
На енергозбереження цього року з бюджету виділяють трохи більше як 300 млн. грн., а на субсидії — 25,5 млрд. грн. Це понад у 70 разів більше. Якби ці гроші вклали в енергозбереження, ефект був би значно кращим. Торік щоденні видатки уряду на субсидії в енергетиці були вчетверо більші, ніж на війну. Зрозуміло, що так не може бути безкінечно.
— Чи поліпшилася ситуація за останній рік?
— Вона не дуже змінилася. Щодо споживання, то його зменшили здебільшого тому, що зима була теплою. Споживачам надали доволі низькі ліміти газу, але часто їх не було виконано.
Нині в Україні є близько 110 тисяч будинків, які приєднано до центральної системи опалення. Більшість з них споживає енергії близько 260 КВт на кв. м на рік або й більше. Ця цифра описує кількість енергії, яку потрібно для будинку на рік, щоб людям всередині було комфортно. У Європейському Союзі ця цифра становить 90-120 КВт на м кв. До 2030 року ЄС планує зупинитися на показнику 40 КВт на кв. м.
Тому дискусія, яка триває нині в державі щодо правильності тарифів, зовсім не продуктивна. Популістські й нефахові розмови відволікають від конструктивних кроків щодо економії споживання. Рахунок зменшити можливо, лише зменшивши споживання.
— Які українські міста успішні в енергозбереженні й за рахунок чого?
— Зразкових міст, мабуть, ще немає. Є окремі центри здорового глузду, які мають успіхи й можуть слугувати прикладом. Це Долина, Жовква, Миргород. В основному це міста районного рівня, які повністю відійшли від газу або суттєво скоротили його споживання. Цікавим для великих міст є приклад Черкас, де цього року за рахунок встановлення ІТП (індивідуальних теплових пунктів) у 104 багатоповерхівках, споживання тепла було 15-40 відсотків нижчим, мешканці зекономили близько 6 мільйонів гривень за один лише опалювальний сезон.
Реальний потенціал скорочення енергоспоживання у наших містах — 60%. Громадські об’єкти, дитячі садочки, лікарні, школи — це, як правило, перегріті об’єкти й там отримати економію 70-80% нескладно.
— Які кроки та програми дозволили ЄС ефективно заощаджувати?
— У нас є забобон, що модернізація та утеплення — це завдання уряду. Феноменом ЄС, до розуміння якого нам треба ще прийти, є те, що твоя квартира і твій будинок — це твоя особиста проблема. Найважливіше зробити схему, за якою отриману від утеплення економію буде реінвестовано в саму економію. Наприклад, після енергоаудиту будинку ви розумієте, що економія становитиме 50-70%. Тоді ви берете кредит у банку. Щомісячна квитанція реально не збільшується, просто тепер за спожиту енергію платитимете менше, а решта — кредит.
Мені подобається польський приклад. Утеплення будинків як масштабної галузі економіки на сьогодні не існує, ця галузь відповідно не генерує податків. Це — новий ринок, який буде створено для виконання конкретних завдань з модернізації будинків. Наприкінці 1990-х польське міністерство фінансів прорахувало, що сума податків, які сплачують з одного проекту утеплення будинків, це близько 40% його кошторису. Будинок утепляли під банківський кредит. І далі держава гасила чверть кредиту. Фактично за рахунок податків. Але при цьому уряд створив візію, що вони тратять державні гроші, хоча де-факто просто повертали податки і ще 15% на цьому заробляли. Польща створила масу нових робочих місць і зменшила споживання теплової енергії фактично втричі.
— Зараз українці намагаються самі собі зарадити. Як ви ставитеся до утеплень окремих квартир у багатоповерхових будинках?
— У клаптикових утепленнях є велика небезпека: коли на п’ятому поверсі 9-поверхового будинку клеять утеплення. Неправильно скерована ініціатива потім покарає ініціатора. Цього не можна робити з погляду термодинаміки. Може початися виламування стіни. І вигляд таких стін — страшний. Грамотно й гарно утеплити будинок — це зробити його повністю. У перспективі це підвищить вартість житла.
Я хотів би застерегти також від внутрішніх утеплень. Вони руйнують будинок. У стінах з’явиться пліснява, грибок, відвалюватиметься штукатурка тощо. Найскладніше з історичними будинками. Там рахунки будуть великими. Але ви хочете жити в центрі, в красивих будинках, то маєте бути до цього готові. З такими будинками особливо нічого не зробиш.
— Багато говорять про те, що люди просто перестануть платити, якщо рахунки будуть дуже високими. Що тоді робити?
— Якщо би ви перестали платити за хліб, його перестали б вам продавати. Ми чомусь звикли, що в нашому бюджеті частка витрат на енергію має бути низькою. Є певні популісти, які розказують, що це має бути не більше ніж 5-10% сімейного бюджету. Наприклад, у тій же Білорусі на сайті МінЖКГ написано «Неоплата рахунків загрожує виселенням». І там є статистика, скільки людей виселили.
У нас дивні критерії бідності. Очевидно, є ті, хто живе убого, і їм потрібна допомога. Але не нормально, що людина живе в квартирі 200 кв. м, отримує пенсію півтори тисячі гривень і скаржиться, що їй не вистачає. У жодній країні світу людей, які мають квартиру в центрі міста, не вважають бідними.
У мене є друзі, німецька сім’я. Вони багато їздять світом, а вдома залишилась сама мама. Восени вони продавали будинок, якому 200 років і який є їхньою фамільною власністю, і купили квартиру. Продали, бо мамі утримувати його дуже дорого й без потреби. Власність зобов’язує. Якщо ти маєш великий будинок, ти мусиш платити за його утримання.
— Яка в нас ситуація з альтернативними джерелами енергії?
— Треба розуміти, що вони можуть бути лише доповненням до енергоефективності. Якщо у вас будинок «зжирає» 390 кВт на кв. м замість 50, то не має значення, чи треба спалювати багато газу, чи багато вугілля. Треба спершу зменшити споживання, а потім міняти. Цю помилку Польща пройшла на початку 1990-х років. Коли спершу модернізували котельні системи, а потім почали займатися теплотрасами та утепленням будинків. У результаті дві з трьох котелень законсервовані.
— Багато нарікань зараз є щодо Нафтогазу. ЄС неодноразово вимагав його реформувати…
— Як не дивно, але якщо щось і спробували реформувати за останній рік, то це «Нафтогаз». Ми вперше за 20 років отримали реверсний газ із ЄС. І якщо раніше російський газ коштував до 540 доларів, то зараз без будь-яких знижок нам пропонують по 240. З’явилася конкуренція на ринку, й ціна впала вдвічі. І це нормально. Це заслуга тієї команди, яка є сьогодні, хоча на неї плюють.
— Чи є в нас шанс позбутися залежності від російського газу?
— Фахівці кажуть, якщо задатися метою, протягом п’яти років ми можемо припинити імпорт взагалі. За рахунок скорочення споживання ми можемо перекрити всі потреби своїм газом та скороченням споживання.
Підготувала Мирослава Іваник
Довідка. Угода мерів — ініціатива, започаткована Європейським Союзом, яка охоплює місцеві та регіональні органи влади, які беруть на себе добровільні зобов’язання підвищувати енергоефективність та нарощувати використання відновлювальних джерел енергії на своїх територіях.