Мови

 

ФІНАЛІСТ. Сюзанна Бобкова — На громадських роботах безробітні мають від 1200 до 1800 грн (газета "Високий Замок")

Кількість безробітних, які стоять на обліку у львівському Центрі зайнятості, порівняно з минулим роком зросла (з 36,6 до 37,1 тис.осіб). На одне робоче місце претендують 14 осіб. Чимало компаній, аби втриматися на плаву, змушені скорочувати «штати». Знайти нову роботу складно. Один з варіантів як заробити гроші — піти на громадські роботи.

Професії, які найбільш популярні серед роботодавців: водії, продавці, швачки, кухарі, охоронці, токарі, монтери кабельного виробництва, бетонярі, малярі, перукарі, столяри, трактористи, слюсарі та бармени. Щораз більшим попитом серед безробітних користується тимчасова зайнятість. Безробітні впорядковують придорожні смуги, території музеїв, парків, кладовищ, начитують книги для незрячих (супроводжують людей з вадами зору), надають соціальну і психологічну підтримку переселенцям, бездомним, людям, які вийшли з місць позбавлення волі. Працювати на громадських роботах можна не довше, ніж 180 днів. Міська рада виділила на громадські роботи 511 тисяч грн. Про це журналісту «ВЗ» повідомив заступник директора Львівського міського центру зайнятості Олег Дрівко.

Олена Лукаш з Луганщини п’ятнадцять років пропрацювала вчителем молодших класів. Переїхавши до Львова у вересні, знайти роботу за спеціальністю не змогла. Стала на облік у Центр зайнятості. Жінці запропонували начитувати літературу для незрячих. Коли не мала комп’ютера, робила це у бібліотеці на вул. Митрополита Андрея. Відтоді як придбала ноутбук, працює вдома. «Я начитую не лише наукову літературу, а й шкільні підручники з основ здоров’я, образотворчого мистецтва, музики, — розповідає пані Олена. — Вставляю диск у комп’ютер і вголос начитую текст у мікрофон. Робота триває з 10.00 до 17.00. Начитувати світову літературу — найлегше, а ось образотворче мистецтво — складно. Потрібно описати словами кожну ілюстрацію, передати кольори, які почуття викликає та чи інша картина».

«Хоч у мене й вища освіта, сама напросилася на громадські роботи, — розповідає свою історію пані Світлана зі Стрийщини. — Раніше працювала у бібліотеці, у кадровій галузі, місяць тому залишилася без роботи. Разом з іншими безробітними прибираємо у селі старі кладовища, дитячі майданчики, фарбуємо дошки оголошень. Сільська рада забезпечила нас рукавицями, пакетами для сміття. Фізично працювати хоч і важко, але робота колективна і весела». За таку роботу пані Світлана отримує мінімальну зарплату — 1218 грн.

39-річна пані Марія з Радехівщини за фахом кухар, але також поповнила ряди безробітних. «Зараз стільки різних кафе та ресторанів, невже не можете знайти хорошу роботу?» — питаю у жінки. «Усюди свої нюанси, — каже. — Зарплата кухарів залежить переважно від замовлень. Працювати треба у нічний час. А чим добиратися додому? Це питання нікого не хвилює». Пані Марія, аби не нудитися вдома, пішла прибирати рідне село. Побачила усі його «принади» — бляшанки посеред парку, купи непотребу, які люди викидають просто у громадських місцях. Коли дощ, безробітні наводять лад у клубі. Зранку сільський голова дає рознарядку. «На багатьох радехівських підприємствах скорочення, зокрема на маслозаводі, — каже жінка. — Чимало людей пішли на біржу. Кожен викручується, як може».

Переселенка з Луганщини 52-річна пані Леся перший день, як пішла працювати у товариство сліпих — супроводжувала голову ЛОО УТОС Любов Кукурузу (перед тим, як приступити до обов’язків, для працівників проводять спеціальні тренінги зі супроводу). Пані Люба мала зустріч біля Оперного. Супроводжувач має стати очима для незрячих. Вчасно повідомити про перешкоду чи небезпеку (налагодити вербальний контакт з людиною з вадами зору). У разі потреби відвести у поліклініку, на базар чи у театр.

В УТОСі її прийняли як рідну. «В Антрациті повний «бєспрєдєл», — каже. — У місті керують «донские казаки». Усі питання вирішують зі зброєю у руках. Проросійськи налаштовані місцеві й досі надіються, що у них все налагодиться. Коли розповідаю про своє життя у Львові, кажуть, що це фантастика». На зарплату переселенка не жаліється, має мінімальну платню, плюс пенсію.

47-річна пані Лілія працювала офіс-менеджером, але шукає роботу продавця. «Коли йду по місту, заходжу у всі заклади, де висить оголошення про роботу, — каже жінка. — Усюди одна відповідь: «Шукаємо людину до 30 років». У супермаркетах — текучість кадрів, там дуже важкі умови праці». Пані Ліля каже, ось уже рік супроводжує незрячих (працює з молодими і літніми людьми). «Зарплата маленька, коли маю декілька викликів, дорога влітає в копійку», — бідкається жінка.

За словами заступника начальника організаційної та інформаційної роботи обласного Центру зайнятості Ольги Нагірняк, заробляють безробітні на громадських роботах від 1200 до 1800 грн. Якщо робота важка (наприклад, потрібно прибрати будівельне сміття) і роботодавець готовий її оплати, то безробітні можуть заробити і більше. Крім того, люди отримують і допомогу з безробіття (в середньому це 1128 грн.). За словами пані Ольги, цього року ще ніхто не зголосився працювати з колишніми засудженими та бездомними (минулого року разом з безпритульними, які живуть в ГО «Оселя», безробітні реставрували старі меблі). Загалом до суспільно-корисної праці цього року було залучено 1950 осіб. Роботу шукали 1225 переселенців, 236 людей роботу знайшли.

 

Cюзанна Бобкова, газета "Високий Замок" - 21 квітня 2015 р.