Консультації проходили в Інституті теології ім. святих Кирила і Методія Білоруського державного університету. Вони стали своєрідним внеском у святкування сторіччя Всесвітньої Місіонерської Конференції 1910 року в Единбурзі (www.edinburgh2010.org). У заході взяла участь Наталія Маціпура, студентка ДМПЕН.

Понад півсотні православних місіологів та практиків місії з Білорусі, Росії, Болгарії, Польщі, України, Кенії, США, Фінляндії, а також гості із Великобританії, Австрії та Італії зібралися, щоб обговорити питання, які ставить перед християнською місією практична діяльність та досвід XIX та XX століть. Виступи учасників стосувалися тем християнського свідчення в умовах атеїзму та тоталітарного суспільства, а також секуляризму; відродження людяності як умови християнської місії, особистість місіонера, церковної громади та місії, місіонерського служіння у багатоконфесійному і багаторелігійному середовищі.

У ході конференції відбувалися зустрічі виконавчого директора Православного Християнського Місіонерського центру (США), о.Мартіна Рітці зі студентами Мінської Духовної Семінарії, а також відомого в Білорусі православного діяча Олександра Огороднікова з членами парафії Ікони Божої Матері «Всіх горюючих втіхи».

Під час обговорень розглядалися такі питання:

- досвід життя Церкви у тоталітарному суспільстві у XX ст. Як проповідувати людям, у свідомості яких викривлене поняття особистої відповідальності, ініціативи, толерантності? Як боротися з пережитками досвіду диктатури держаної церкви?

- якою є сучасна людина? Як допомогти їй зрозуміти суть Христової жертви, воскресіння, обожествлення?

- що таке місіонерське покликання? Які риси повинні бути властиві місіонерові? - місце служіння місії серед інших форм служіння в Церкві. Які відносити місіонера і громади? Хто відповідальний за результати місії? Куди приходять навернені люди?

- що означає проповідувати в середовищі співіснування багатьох християнських конфесій на одній території? Чи існують сьогодні «православні, католицькі, протестантські країни»? Місія у свідомості пересічної людини не сприймається як її особистий обов'язок.

Існує промовиста статистика – 27% населення планети не мають доступу до Евангелії, і лише 4% населения належать до Православної Церкви (!), 66% - нехристияни. То чи можемо ми в таких умовах дозволити собі знехтувати заповіддю Спасителя ділитися Благою звісткою з тими, хто її не чув або не розчув?

Існує такий принцип – жива християнська проповідь завжди сприяє відродженню Церкви, а відродження Церкви у свою чергу, завжди стимулює християнську проповідь. Багато питань, що стосуються церковного життя, постають перед нами у новому світлі, якщо ми хочемо привести у християнську Церкву людину з іншої культури і з відмінним від нашого світоглядом. Не варто боятися перетворювати світ із себе!.. Адже саме так робили святі обранці Христові. Місія кожного християнина – його щоденне життя у Христі. Більшого свідчення Бога, ніж таке життя в любові не лише до брата свого, а й до кожної людини незалежно від її світогляду та віросповідання запитання і є проповіддю Христа. Ольга Олійник (Мінськ), Наталія Маціпура (Київ).