Юлю, ти також вже три роки є навчальним керівником програми Медико-психологічного та соціального супроводу людей з особливими потребами в УКУ. 

Коли Марічці було півтора роки, я прийшла на цю програму як студентка. Десь за чотири роки після випуску мені запропонували викладати на МПСС. Разом з Людмилою Аннич ми розробили курс «Доброзичливість до себе. Доброзичливість до інших. Доброзичливість в команді». А ще через деякий час Оксана Винярська, тодішня керівниця, вирішила залишити посаду та передати програму в надійні руки. Я погодилася бути цими надійними руками (сміється).

Програма МПСС – це зовсім інший погляд на багато речей: на дитинство, на підлітковий вік, на зрілість, на те, яка ти мама. Я думаю, що завдяки навчанню на цій програмі мені вдалося стати кращою мамою. Навіть якщо не всі знання мені вдається втілити, я знаю, де помиляюся. Ми говоримо про супровід людей з особливими потребами, як про стосунки. А в будь-які стосунки ми йдемо такими, як ми є. Тож перш аніж допомагати іншим, ми повинні пізнати себе. 

Я також викладала в УКУ для майбутніх соціальних працівників, розповідала про сім’ю, де є дитина з особливими потребами. Адже це має велике значення, як вони дивитимуться на те, що в сім’ї народилася дитина з особливими потребами. Соціальні працівники мають підтримати родину, але якщо при цьому в їхній голові є лише одна думка «це кінець життя», то які б правильні слова вони не говорили, але інтонація, погляд будуть видавати їхні глибші переконання. Щоб змінити ці переконання потрібно спілкуватися з різними батьками, читати літературу, дивитися фільми, роздумувати про це. Ставлення просто так не зміниться, потрібна праця і зусилля. 

Розмовляла – Надія Калачова

Передрук зі сайта УКУ. Стаття: «Емаус дає надію на краще майбутнє моєї доньки», - нова керівниця центру