Одним із таких заходів стало пленарне  засідання Українського християнського академічного товариства (УХАТ), яке відбулось 29 вересня на філософсько-богословському факультеті УКУ. Учасники та доповідачі зосередили свою увагу на темі «Шляхи примирення Київської Церкви».

 З доповідями виступили: о. д-р Іван Дацько, президент Інституту екуменічних студій УКУ (доповідь: «На шляху до єдності і сопричастя церков». Підсумки з пленарної сесії Спільної міжнародної комісії богословського діалогу між Православною і Католицькою Церквами 15–22 вересня 2016 р. у м. Кієті (Італія);

протоієрей Георгій Коваленко, ректор Відкритого православного університету Святої Софії – Премудрості (доповідь: «Єдність Київської Церкви: нездійсненна мрія чи реальність сьогодення»), о. д-р Михайло Димид з Українського католицького університету (доповідь: «Ми народжені в єдності»).

 Представники греко-католицького та православного духовенства попередньо узгодили наміри про співпрацю Відкритого православного університету з Інститутом екуменічних студій УКУ.  Отці бачать єдино можливий подальший шлях розвитку Української церкви – співпрацю, хоча у розумінні цієї «єдності» присутні певні відмінності.

 «Єдність кожен розуміє по-своєму, а сопричастя означає: я респектуватиму все твоє. Живімо, а не володіймо», - такими словами завершив свою промову президент Інституту екуменічних студій Іван Дацько.

 о. Михайло Димид розпочав виступ зі словами примирення: «Історію роздорів змінити вже неможливо, але ми можемо самі творити єднання. Для зміни речей достатньо стати самим собою». Навівши приклади з історії церкви та з життя поодиноких людей, отець Михайло наголосив на основному: «Відчуття центру в Ісусі Христі». Мудрим кроком до єдності є вміння радо поділитися таїнствами з Церквами, які потребують цієї щедрості з різних причин.

Конструктивні пропозиції співпраці священика Української Православної Церкви протоієрея Георгія Коваленка підтримали представники Греко-Католицької Церкви. Отець запропонував обмін та взаємне ознайомлення з новітніми проектами, над якими працюють представники тієї та іншої конфесії. Адже здоровий шлях комунікації з використанням сьогоденних можливостей здатний створити зміни швидше, аніж постійне усне прагнення стати єдиними.

 Існують певні стереотипи щодо «закритості» Православної Церкви і внутрішньої цензури. В інтерв’ю швейцарському радіо, відповідаючи на зауваження журналіста Фабієна Гюненберґера про таку нехарактерну, як на  православного священика, манеру висловлювання, о. Георгій сказав, що прийшов у Церкву не для того, аби бути рабом, а щоб бути вільним  у Христі. Саме так, за його словами, їх виховав попередній митрополит Володимир, який сам був незалежним. Отець Георгій додав, що світ часто намагається спіймати людину через певну розкіш, одяг, навіть рясу священика, але завжди потрібно зберігати  свободу.

Отець Георгій вбачає можливість єдності не в одній структурі, не в одній організації, а в мережі, де кожен ділитиметься своїм, що і є єдністю. «Єдність передбачає унікальність, а не знищує її. Єдність – це те, що є і має бути реальністю вже сьогодні. Ми всі потребуємо погляду на єдність без середньовічних імперських моделей єднання, а сьогоднішній світ потребує такої моделі єдності, яка б не знищувала унікальність. Залишатися собою і відчувати себе частиною цілого. Процес взаємного пізнання, визнання того, що ми віримо в одного Бога…  Важливо на чому ми акцентуємо: чи на тому, що ми з єдиного кореня єдиного дерева, чи – що ми різні гілки того ж дерева. Ми ж розуміємо, що в політичному житті неможливо всім об’єднатися  в одну партію. Чому ж тоді має бути можливим це в релігійному житті?» Отець по-новому висвітлив ідею православ’я: «Відкрите православ’я – це православ’я, яке відкриває себе не тільки іншим, але й  собі самому».

 Представник Відкритого православного університету зауважив одну цікаву річ в українській ментальності: «Віра, Надія, Любов  - все в правильному розумінні українських людей, аж чи не з надлишком. А ось Софії,  - «Премудрості» -  завжди нам українцям не вистачає».

 Модератор заходу д-р Антуан Аржаковський скерував цю розмову в політичне русло: «Петро Порошенко сказав, що Україні потрібна одна Київська Церква. Як це робити? Політикам потрібна конкретика. Що він повинен робити, щоб підтримати такий дух сопричастя?»

 о. Іван Дацько зайняв позицію Йосипа Сліпого, запропонувавши ідею «володимирського християнства» (з Царгороду) зі східним обрядом  і  в сопричасті з римським престолом.  Додав, що велике значення має робота зі ЗМІ. Для початку, в цьому процесі мають допомогти телеканали самого ж президента.

о. Михайло Димид запропонував створити наукову інституцію, яка серйозно розроблятиме проекти і втілюватиме їх в життя з метою досягнення бажаної єдності.

о. Георгій Коваленко запропонував відійти від внутрішньо-церковних тем. «Тут треба задуматися, який у цьому інтерес держави? Перше – потрібно сформулювати запит: що держава хоче від релігійної спільноти і для чого це треба державі? Друге: все має бути за законом. Бо всі Церкви «хочуть бути улюбленою дружиною шаха», з думкою «прийде наш – ми вам покажемо!» Найкращою ділянкою для досягнення мети «єдиної Церкви» о. Георгій вбачає релігійні свята, які є державними. «Медійне висвітлення цих заходів має бути іншим, бо всередині Церков нічого не зміниш. І в цьому новому просторі потрібно творити нову християнську просвітницьку традицію світоглядності, яка не буде протистояти. Це той простір, в якому варто працювати і, ймовірно, результат буде швидшим і продуктивнішим, ніж усіх єднати в одну структуру».

Ірина Іванець, прес-центр ІХ Екуменічного соціального тижня

Фото Валентини Євтушок