Цілий місяць незабутніх вражень, нових зустрічей, цікавого досвіду та маса приємних емоцій. Таким багатством обдаровує Ля Салєт кожного, хто прийде на святе місце. Користати тут є з чого, а от навзаєм потрібно принести в собі бажання служити відданою працею сотням паломників щодня. Місія волонтера - це допомагати людям, які приїхали сюди молитися, і поміччю може бути навіть - усмішка.

Святе місце - Ля Салєт

«Вєрж де Ля Салет» (перекл. з фр.) «Діво Салетинська» лунає спів священика у храмі, і довга процесія паломників із фламбо (свічками) в руках виходить з Базиліки. Співаючи, вони виходять назустріч світові, назустріч горам, які довкола цього святого місця, а найголовніше до Божої Матері, яка чекає на своїх дітей. Біля Базиліки стоїть непорушна статуя Пречистої. ЇЇ погляд лине до Отця Небесного, бо благає не за себе, а за всіх людей, які відкривають свої серця перед нею. Саме тут можна віднайти душевний спокій, причаститися із вічного джерела любові та випросити у Богородиці ласки, опіки... .

У далекому 1846 році, біля гори Гаргас, двом пастушкам із с. Кор, яке розташоване у підніжжі гір, з’явилася Діва Марія. Максімін і Мелані, діти, які пасли овець, прибігли до плачучої Пані, щоб запитати, чому сльози ллються з її очей. А вона плакала не з власного горя, не через те, що в неї сталася біда. Вона плакала, бо люди образили її Сина. І відкрила вельможна Цариця дітям велику Правду. Про нещастя, яке чекає на невіруючих. А малеча своїми устами і серцем передала цю звістку іншим. Настали посуха, голод, нещастя та смерть. Так повірили люди дітям. Увірували у Бога, і приклонили коліна перед ним та відкрили дверцята свого серця.

На місці об’явлення побудована Базиліка, де поховане серце Максіміна. Всередині храму витає приємний запах, а із стелі дивиться неземним поглядом Христос-Пантократор. Та чарівності, як і самому храмові, так і цілому місцю, надає органна музика. Звуки органу, то гримлять, то шепочуть, підносять і підкидають, але ні на мить не полишають людину самотньою. Вриваються під час молитви, аби повести за собою у далечінь…

Поруч Базиліки б’є джерело. У будь-яку пору року, вода постійно тече і тече. Холодна, цілюща, вона тамує людську спрагу, разом із молитвою, тамується і духовна спрага. Раніше джерело пересихало літом, а взимку - замерзало, але від часу об’явлення Матері дітям вода в джерелі є постійно.

Діва із Ля Салету називається Салетинською Богородицею, саме місіонери, які прийшли сюди і почали тут жити - стали першими салетинами.

Паломники із усього світу

В Ля Салет приїжджають люди із усіх куточків землі. Кожного сюди веде його власна історія життя. Тут подорожній має можливість залишитися на нічліг, повечеряти, а також купити напам’ять сувенір. Кожного дня у Базиліці відбувається декілька Літургій. Залежно від національності паломників, Меса у храмі може відбуватися на декількох мовах одночасно: польській, італійській, німецькій чи іншій мові. Найчастіше сюди приїжджають паломники із Польщі. Є багато людей із Західної Європи, а також тут можна побачити віруючих із країн Африки та Азії. Щовечора правиться вечірня, після якої люди зі свічками обходять довкола трьох статуй: плачучої Прекрасної Діви, Діви,яка розмовляє із дітьми та Діви в молитві. Закінчується процесія піснею-проханням про заступництво Богородиці.

Волонтери

Жартома можна сказати, що волонтери в Ля Салет - це окремий народ. Вони веселі, креативні, добрі, хоча інколи галасливі. Для них створені окремі правила та закони, яких потрібно строго дотримуватися. Ля Салет об’єднує всіх в одне ціле, незалежно від того, хто з якої країни прибув. Наприклад, в серпні цього року волонтерами були 120 молодих людей близько 20 національностей: Литви, Білорусії, Росії, Казахстану, України, Польщі, Чехії, Словаччини, Румунії, Іспанії, Італії, Алжиру, Філіпін, Мадагаскару, Бразилії, Бельгії та ін.

Про те, як вибирають волонтерів розповідає Пьотр Рак – заступник директора Санктуарію: «Під час відбору волонтерів в Ля Салет ми не надаємо перевагу окремим національностям. Тут це не має ніякого значення. Все залежить від того, скільки людей з однієї країни подало заявок. Буває багато, а буває, що одна чи дві. Однак, ми хотіли б бачити тут більше молодих французів, щоб інші могли краще пізнати французьку культуру».

Далі він зазначає: «На першому місці - духовність людини, її мотивація допомагати іншим. Сюди потрібно приїжджати тим, хто прагне справді служити, а не лише, щоб завести нові знайомства, знайти собі хлопця чи дівчину або ж приїхати на канікули, відпочинок. Також не менш важливим і визначальним є знання французької мови. Це потрібно для спілкування під час роботи та для участі в різних пізнавальних бесідах».

Важливо зазначити, що волонтери крім праці повинні представити свою скромність, як в одязі так і в поведінці. Брати участь в інтернаціональній Літургії, яка буває раз в тиждень. Організовувати вечори, де треба презентувати свою країну. Також важливо не забувати, що в їдальні можна брати один десерт та до всіх вітатися.

Умовно волонтерів можна поділити на дві категорії: «новачки» і «професіонали». Одні тут вперше, а інші приїжджають сюди кожного року. Є такі, що третій, четвертий раз, або ж двадцятий чи сороковий. Все залежить від того, як себе зарекомендувати та від власного бажання прислужитися добрій справі.

Український вечір в Ля Салет

Існує традиція організовувати національний вечір, щоб трішечки ознайомити представників інших народів зі своєю культурою, звичаями. Так, цього року студенти Інституту екуменічних студій разом із керівником Іриною Наконечною організували виставу «Українське весілля». Під час цього заходу показали як відбуваються заручини, і що означає «отримати гарбуза». Ламали коровай та пригощали ним присутніх, співали пісню «Ти ж мене підманула», яка стала хітом. Наостанок відбулося частування хлібом з салом та українськими варениками із картоплею. А найголовніше те, що учасники були одягнені у вишивані сорочки, чим викликали у присутніх цікавість та замилування національними уборами.

Найважчий момент – прощання. Але як не крути, треба їхати: білети куплені, вдома вже чекають. І хоч як гарно наші друзі-поляки співали нам під автобусом «Ти ж мене підманула, ти ж мене підвела», все одно прийшла пора прощатися. Лише єдине на серці та устах – радість. Сумно і радісно водночас. Бо так і хочеться крикнути на всю силу: «До наступного року Ля Салет!».

Студентка МПЕН Марія Дмитрів