- Питання освіти у сучасному світі є більш ніж важливим. Оскільки ви є представниками Папського Григоріанського Університету, хотілося б спитати, чим відрізняється ваш виш від інших закладів подібного характеру?
- Деніел МакДональд: Наш університет має своєрідну модель центру для тих людей, які в майбутньому виконуватиму місійну діяльність у Церкві на всіх рівнях. Також це є центр обговорення проблем теологічного, філософського, історичного спектру із фундаментом суспільних традицій, «соціального» служіння та комункікації у Церкві. На мою думку, найважливіше завдання нашого Університету – виховати мирян, які пізніше належно виконуватимуть свої призначення.
- А як ви оцінюєте загальносвітовий рівень богословської освіти, адже маєте безпосередню дотичність до наукового апарату?
- Рокко Д' Амброзіо: Я вважаю, що ми повинні звернутися до доктрини ІІ Ватиканського собору. Католицька Церква дуже довго шукала правильного шляху до свого становлення. Сьогодні, якщо бути чесним, є сильні суперечки між різними церквами у Європі. Багато науковців звертаються до джерел ІІ Ватиканського Собору, аби віднайти там правильний шлях, проте багато з них готуються до ІІІ Ватиканського Собору з надією на подолання викликів, які стоять перед Церквою. Вважаю, що нинішній теологічний процес має свою складність, оскільки сама дискусія всередині наукового апарату не має спільних точок дотику. Проте існують «два кити» ефективності розвитку богословської думки. Перший «ключ» - самоідентифікація. Кожен із нас у сучасному світі молиться рідною мовою, а цей аспект є дуже важливим. Через самовизначення ми стаємо повноцінними учасниками цієї дискусії. «Другий кит» - це ви, молода генерація людей. За ці 50 років у світі відбулося чимало змін, змінилися і ви, нові миряни вселенської Церкви.
- Деніел МакДональд: Я є соціологом, а не теологом, тому говоритиму із позиції соціолога (Усміхається – авт.). З погляду соціології ці «наріжні камені», про які говорив пан Д'Амброзіо, – безумовно важливі. У сучасному світі Церква розвивається різними шляхами. Католицька Церква у Південній Африці, безумовно, відрізняється від Церкви у Східній Європі. Національна самоідентифікація визначає «забарвлення» Церкви, акцентуючи увагу на її багатоспекторності.
- А якщо абстрагуватись від загальноєвропейського рівня і перейти до рівня богословської думки у Східній Європі, адже відомо про важке посткомуністичне відродження саме у цьому регіоні?
- Деніел МакДональд: Ви поставили дуже хороше запитання. Гадаю, що у сучасному світі, особливо після пережиття різних режимів, варто відходити від догм та надмірних акцентів виключно на академічному вченні. Сьогодні богослов'я потребує духовного досвідчення. Окрім того, потрібно не боятися вивчати культурний рівень, адже культура формувалася у Церкві, а не поза нею. Культура формує низку традицій – традицію молитви, традицію спільноти молитви, міжкомунікаційні стосунки. Тому представникам Церкви у Східній Європі треба зважити на ці фактори.
- Рокко Д' Амброзіо: Минулого року я був у Кракові, мав змогу ознайомитися із досвідом Католицької Церкви у Польщі. Знаєте, мені здається, що найбільшою проблемою у Східній Європі є проблема пам'яті минулого. Навіть з психологічної точки зору важливість пам'яті очевидна, адже без неї людський мозок не працюватиме ефективно. Те саме із національною пам'яттю, із пам'яттю історії розвитку національної Церкви. Без цієї інформації народ загине духовно. Ми повинні пам'ятати про минуле без агресії. Ви знаєте, як Церква в Італії важко переживала період фашизму. Звісно, що ми не можемо не говорити про важливість моральної сторони пам'яті, зокрема про відповідальність за дотримання моральних принципів. Але Церква закликає нас до формування цієї пам'яті, аби зростати у спільноті з Христом. Отож цей чинник є більш ніж важливий для розвитку богослов'я, оскільки допомагає знаходити нові шляхи та істини.
Розмовляла Юліана Лавриш