- Пане Мішелю, Ви народились у Польщі, тепер живете у Франції. Ви себе почуваєте більше поляком чи французом?

- Мені важко сказати. Батьки мене виховали у польських традиціях і не комуністичних. Фактично, я не почуваю себе поляком, так як мої співвітчизники, як і інші поляки, бо я не пережив того, що пережили вони. Але як француз, я відчуваю свою приналежність до Центральної Європи, яка є повністю не відома для більшості французів.

- Наскільки мені відомо, Ви є дияконом. Як так сталось, що Ви висвячені у візантійському обряді?

- О, це цікава історія. Як я виїхав з Польщі, то поїхав з батьками до Марокко. Мама була лікарем, працювала у лікарні, зокрема у протитуберкульозному диспансері. У Марокко є маленький монастир і монахині, які прийняли візантійський обряд ще перед Ватиканським Собором. Вони відкрили можливість молитви по-арабськи серед мусульман. Це вони так мали можливість здійснювати свою християнську діяльність у мусульманському світі. У цьому монастирі був капелан, який був наполовину поляк, наполовину українець. І єдиний капелан, який розмовляв по-польськи. Так ми зустрілись. Цей капелан називається отець Анджей Крейза. Як я пізніше дізнався, він був першим промоутером беатифікації Митрополита Андрея Шептицького. Отець мав дуже багато розмов з моїми батьками. Мій батько просив його, щоб він навчив мене катехизму. Він сказав ні. Чому ні? Бо я ніколи не вчився катехизму. Він сказав, я можу розмовляти багато про Святе Письмо, історію Святого Письма, але не про катехизм. Це така характеристика отця. Коли я поїхав до Ліону, то монахині дали мені адресу Російсько-Католицької парафії в Ліоні. Це місце, власне, було найвизначнішим церковним місцем. Ця парафія склала прохання до церковного керівництва, щоб мене висвятили у диякони.

- З якого часу розпочався Ваш журналістський шлях?

- Мій батько хотів, щоб я вчився точним наукам. В еміграції краще знайти роботу, коли мати такий фах, але мені це не вдалось. Мені знайомі порадили, оскільки в мене є задатки до мовлення, до написання текстів, стати журналістом. Зустрівся з одним журналістом, який сказав, що треба йти вчитися, і так розпочалась моя кар’єра. Власне, з 1973-1974 років – навчання. Завжди мене супроводжував аспект релігійний. Коли у Ліоні був з’їзд Харизматичної молоді 1977 року на П’ятидесятницю, я був прес-аташе цього зібрання. Співпрацював з місійними представництвами Ліонської дієцезії. Але мені один єзуїтський священик сказав, що більше потрібно християнських священиків у нерелігійних газетах, ніж релігійних. Так, я потрапив у звичайну газету.

- Протягом Вашої журналістської діяльності Ви працювали у різних ЗМІ, як у світських так і релігійних. Де ви себе почуваєте комфортніше?

- Хіба в тих нерелігійних (сміється. – авт). Там легше. Що стосується релігійної інформації, то подання цієї інформації та підхід до неї є набагато важчим. Треба враховувати позицію єпископа, Конгрегації, в тому є делікатність. У деякому сенсі бували випадки, що я не мав кредиту довіри, щоб виконувати цю роботу.

- Наскільки преса у Франції є вільною? Чи не чиниться тиск на журналістів з боку редакторів, медіа власників, влади?

- Зі всіх сторін є тиск… І навіть протилежних. Перша складність – це отримати інформацію. Теоретично, кожен орган, компанія повинна надавати цю інформацію, але практично це утрудняється позицією: «керівництво мені це не дозволило». Часом важко перевірити інформацію, чи вона є правдива чи ні. І якщо виникає якась складність певного роду, то виникає питання чи газета або медійна структура буде захищати свого журналіста чи ні? Знаю на власному досвіді, що в середині редакції, колегії є різні думки, погляди, які між собою конкурують. З християнської точки зору можна сказати, що редакція є поле духовної битви. Хтось може сказати, що це поле ідеологічної битви. Окрім того, є ще загальна громадська думка. Таким чином важко сказати щось інше. Це є щоденні складності. Але не можна сказати, що зовнішній пресинг зміняє внутрішнє середовище газети. Компанія хоче, щоб газета була читабельною, щоб продавалась. Чи мер міста є комуністом, чи лівий чи правий, головне завдання, щоб газета продавалась. І власне, цей мер також дає інформацію, і не можна відсіктись від джерела інформації Загалом це демонструє, якщо є вміння маневрувати, то певна границя свободи та незалежності існує.

- Як Ви вважаєте, яка газета є найбільш впливою у Франції і чи взагалі ЗМІ є четвертою владою у Вашій країні?

- Можна сказати, що преса є четвертою владою, але не тільки газетні видання, але й телебачення, радіо, Інтернет. Щодо статичної інформації, газета у якій я працюю «Le progress» в Ліоні, у самому місті продає 50 тис. екземплярів, а «Le monde» або «Le Figaro» 7 тис. екземплярів. А у Парижі добрий продаж мають тільки «Le monde», «Le Figaro», «Libération». Тому статистично це є не врівноважено. Найбільший тираж газети у Франції це є у Британському департаменті – 700 тис. екземплярів (це щодення газета). А в Ліоні вона не продається. Тому я хочу підкреслити значимість регіональної преси.

- В Україні релігійна преса не є конкурентноспроможна із світською пресою. У Франції є попит на релігійну пресу?

- Католицька газета «Lа croix» має продажі понад 100 тис. екземплярів, але по підписці. Є багато тижневиків, серед яких - два більших видання, що є сімейного спрямування, і які можна купити у магазині поруч з іншими виданнями. Костел Франції видає безкоштовну католицьку газету-місячник і роздається на парафіях і не тільки самим парафіянам, але і всім іншим, в тому числі для туристів, які відвідують костел. Є багато публікацій не суто з вузькою спеціалізацією, але й більш ширшого значення для суспільства. Наприклад, «Le monde» видає місячник, який називається «Le monde religione», він не є католицьким, але й про різні релігії, зокрема, християнство. Є статті, які містять більш широку інформацію, що включають у себе елемент культури, де описуються Святе Письмо, або на більш загальні теми. Більшість парафій мають парафіяльні газети або листки, різні релігійні організації мають свої релігійні газети. Отже, є дуже багато різноманітних видань.

- Наш Інститут екуменічних студій готує журналістів, які працюватимуть у релігійних ЗМІ. Ваші поради молодим людям, які хочуть досягнути успіху у журналістській кар’єрі?

- Є два аспекти. Перший аспект – християнські цінності, мати віру, вести духовне життя, чітке переконання, і власне, свідчити всім щоденним життям. Другий аспект з професійної точки зору – повинно бути найкращим! То що є зроблено з доброї волі, але аматорські, воно не проходить у сучасних медіа. Люди призвичаєні, звикли до подання інформації, до телепрограм, до радіопередач, до подання загалом інформації на професійному рівні, який є реалізований дуже добре. Християнська ідея, християнські цінності повинні бути представлені у медіа глядачу/слухачу професійно.

Розмовляла Олеся Барчук