Мови

 

Ми мусимо вийти за межі конфесійності й запропонувати світові понадконфесійну модель євхаристійної єдності

Сьогодні на очах усього світу йде затята боротьба між Церквою Москви і хоч досі розколеною, але щораз потужнішою Церквою Києва. Українська Православна Церква Київського патріархату говорить про потребу єдиної Помісної Православної Церкви з часу своєї появи на світ.

2003 року одна з гілок давньої Київської Церкви – Українська Греко-Католицька Церква – офіційно виступила з візією об’єднання усіх цих гілок в одну Київську Церкву. Цим самим запропоновано революційну ідею: оскільки принцип конфесійності завжди триматиме фрагменти Київської Церкви в розколі, ми мусимо вийти за межі конфесійності й запропонувати світові понадконфесійну модель євхаристійної єдності. А Ви кажете – голосу українських християн не чути! Не чути, бо його, цей голос, не хочуть почути. Він надто чудернацький, надто не вкладається у звичні поняття, а тому небезпечний для сильних світу цього.

За сім років до інтронізації патріарха Кирила ідея Київської Церкви набула такої популярності серед українських богословів, що Москві треба було негайно вдаватися до рішучих кроків. І концепція «Русского міра» – це та сама ідея Руської Церкви, але на російський лад. Мовляв, Київ – це «мати міст російських», Руська Церква – це Російська Церква, і якщо вже територіальну приналежність України до Русі нічим не можна заперечити, то бодай київського первородства її можна позбавити, а свої крихти давньоруського спадку хай, мовляв, отримує з царської великороської руки.

Що стосується питання про те, що наступить першим – об’єднання усього християнства чи об’єднання внутрішньоукраїнське, то в Україні щодо цієї думки розділилися. Митрополит УПЦ Володимир, відповідаючи тодішньому Главі УГКЦ Любомирові Гузару, чітко висловився за те, що спершу хай порозуміються світові центри християнства й випрацюють модель об’єднання, а тоді вже у цей процес вступлять і українські Церкви. Натомість за греко-католицькою пропозицією понадконфесійної Київської Церкви стоїть ідея, що, виробивши свою власну модель порозуміння, українські Церкви можуть знайти розв’язку для екуменізму світового. Оскільки єдиний український патріархат – це «дочірнє» тіло, що може служити євхаристійним посередником поміж різними центрами християнства. Все це поки що звучить фантастично, але чи в часи Мартіна Лютера Кінга не здавалося б цілковитою фантасмагорією припущення, що настане день, коли президентом США стане афроамериканець?

Повний текст інтерв'ю читайте тут