«Ми вдома не могли ради дати: батько дуже важкий. Такий біль – а вдома ми нічого не могли зробити. Не їв, тільки пив. Швидку викликали, медсестри кололи. Я спала на підлозі, бо вночі треба ставати. Якби не цей хоспіс, ми б, певно, взагалі пропали», – зі сльозами розповідає Оксана.

Якісне життя до останньої хвилини
Івано-Франківський хоспіс запрацював 16 років тому, другим в Україні. Створювала його, а потім довгий час була головним лікарем Людмила Андріїшин – тепер обласний спеціаліст із паліативної і хоспісної допомоги департаменту охорони здоров’я Івано-Франківської обласної держадміністрації. Вона наголошує, що це лікувальний заклад, де надають не лише медичну допомогу, а і психологічну, і духовну – є свій капелан. Людмила Андріїшин зізнається, що деякі стереотипи дотепер не подолані.
 
«16 років працюємо, та однаково ще не всі розуміють, що це. І коли дзвонять та кажуть: «Ми хотіли б до вас помістити». Я поправляю: «Госпіталізувати». Ми все-таки медико-соціальний, іншого типу, але в першу чергу – лікувальний заклад. Хтось думав, що це для багатих людей, які будуть поміщати своїх стариків. Хтось думав, що це для одиноких перестарілих чи бомжів. До сьогодні всім кажу і медикам пояснюю: це заклад для хворих людей. Коли хвороба забирає життя, то це життя має бути, наскільки реально можливо, повноцінним і якісним до останньої хвилини», – говорить Людмила Андріїшин.
 
Розширити допомогу – відділення в районах, дитячий хоспіс, виїзні консультації
 
Паліативної допомоги в останній період життя, як підрахували фахівці за спеціальною методикою, потребує близько 7 тисяч прикарпатців. За рік у хоспісі лікується до 300 хворих. 30 ліжок – замало. Існує черга, дехто помирає, не дочекавшись госпіталізації. На Івано-Франківщині вирішили створювати хоспісні відділення при районних лікарнях, три – у Ланчині, Маріямполі і Чорнолізцях – уже відкрили, будуть і в інших. Створюють також виїзне консультативне відділення «Хоспіс вдома», яке до лютого фінансувалося завдяки грантові Міжнародного благодійного фонду «Відродження», а тепер утримуватиметься за кошти місцевих бюджетів.
 
Вперше в Україні буде створене дитяче хоспісне відділення на базі Надвірнянського будинку дитини. Наразі на 15 ліжок, хоча на рік такої допомоги потребує 300 маленьких пацієнтів. Тут будуть створені необхідні умови для лікування, психологічної та духовної підтримки і дітей, і батьків, запевняє заступник директора департаменту охорони здоров’я обласної держадміністрації Зоя Ціхонь.
 
«Найголовніше – ми не роз’єднуємо маму і дитину у хоспісі. Якщо мама має бажання бути там, чи будь-хто з членів родити хоче бути з дитиною там, сподіваюсь, що ми надамо таку можливість. Власне, для цього і створюється цей заклад – заклад захисту від тих болючих проблем, з якими людина стикається сам на сам», – каже Зоя Ціхонь.
 
Той, хто дає, – наповнює не руку, а серце
 
Кошти, зібрані під час телемарафону, підуть на облаштування дитячого хоспісного відділення в Надвірні. Вони надходять на рахунок благодійного фонду допомоги невиліковно хворим «Мати Тереза».
 
Вже за день до ефіру зібрали понад 185 тисяч гривень. Але організатори акції розраховують не лише на грошову допомогу. Хочуть, щоб якомога більше людей зрозуміли, що таке хоспіс, стали волонтерами, підтримували у різний спосіб: ремонтами чи продуктами, спілкуванням із хворими чи їхніми родинами, бо «кожний має право відійти в інший світ у любові».

Галина Добош 21.03.2013

Гордість країни: хлопець віддав своє життя, прикривши собою дітей від машини | Новини | Вікна-Новини

Впевненість в очах і рухах, сміливість у кожному кроці - це зараз Назар та Богдан стали саме такими, а ще півроку тому їхнє життя не виходило за межі другої домівки.

Разом із іншими дітьми тут Богдан щодня опановує найелементарніші речі - як звертатись до Бога, спілкуватись із друзями та дати собі раду у побуті.

То для нас ця наука є нехитрою, а для неповносправних дітей - кожен день і нові набуті вміння - це подвиг.

Разом із Богданом щодня на своє навчання приходить і Назарко. Сьогодні у нього урок кулінарії - потрібно правильно розрізати булочки, аби почастувати своїх друзів. В один із таких днів не на гостину, а з показовим виступом до “Джерела” завітали неочікувані гості. Спортсмени із клубу карате продемонстрували, чого можуть навчити кожного. Тоді - в Назарка і загорілись очі.

Від того пам’ятного дня пройшло багато часу. Півроку старший Назар та молодший Богдан тричі на тиждень приходили до секції карате. Спочатку було нелегко.

Важко було здолати і суспільні стереотипи, і хвилювання, і пересторогу за здоров’я дітей. Однак - постійні тренування, а ще - віра і наполеглива праця тренера - усе це зробило свою справу. Тепер на татамі він називає їх справжніми спортсменами.

І немає зусиль, які б залишились не поміченими - зрозуміли ці хлопці на своєму показовому виступі на чемпіонаті України з карате.

Свого часу їм показували основні рухи та прийоми у карате. Тепер і вони мають чим здивувати кожного із досвідчених суддів, спортсменів та глядачів. Попереду у хлопців іще багато тренувань та досягнень. Адже у кожному їхньому ударі - захована нестримна сила та нескінченна віра.