Рік по тому ці два ієрархи спільно проголосили про «анулювання» взаємних анафем 1054 року. Які вважаються формальною точкою розколу між Церквою Сходу і Заходу. Папа І Патріарх заявили, що вони: «жалкують і бажають вилучити з пам'яті і церковного середовища акти відлучення … спогад про які до наших днів служить перешкодою до зближення в дусі любові, і віддати їх забуттю». l
В православному світі не має однозначної оцінки цих подій. В деяких ультраконсервативних колах Католицької Церкви цей жест теж не оцінюється позитивно. Хоч негативна оцінка спільного зняття анафем в католицькому середовищі не йде в порівняння з негативною оцінкою цієї події серед православних. Московська Патріархія, зокрема, вважає, що Патріарх Атенагорас не представляв цілу православну Церкву, а лише Константинопольську, чи взагалі - лише себе як приватну особу. Приблизно така ж оцінка була дана зустрічі Папи Франциска і Патріарха Варфоломія митрополитом Іларіоном ВЗЦЗ Московської Патріархії. Мовляв, це приватна справа Патріарха Варфоломія і він не репрезентує цілої Православної Церкви. І додав, що раніше ми були друзями з католиками, а тепер вороги. Вороги, тому що в Україні є греко-католики… Все решта нам відомо. Риторика не змінна вже 25 років. З часу виходу УГКЦ з підпілля.
Саме існування Української Греко-Католицької Церкви, за версією РПЦ, вже два з половиною десятиліття стоїть на перешкоді зустрічі Патріарха Московського з єпископом Рима. Вони б ще згодились на якийсь урізаний варіант існування УГКЦ, наприклад в якості «східного обряду» Римо-Католицької Церкви. В цьому контексті кумедним виглядає нещодавнє непорозуміння на одній екуменічній зустрічі між митрополитом Іларіоном і представником УГКЦ, який наполягав, щоб в кінцевому документі було зазначено, що він представляє УГКЦ, а не Римо-Католицьку Церкву, як на тому стояв митрополит Іларіон. В кінці-кінців довелось спростити всі ці формулювання до: «Ми католики і православні», без «помісних» деталей.
Це реалії пострадянського простору в якому Московській Патріархії не надто комфортно. Тому Патріарх і мовчить сьогодні, коли Росія фактично веде відкриту війну проти України і окупувала частину її території. Мовчить, бо Патріархія набагато комфортніше себе почувала б у якомусь квазі-радянському (чи імперському) вимірі. Тоді можливо і з Папою б зустрілись. Ностальгія за часами митрополита Никодима (Ротова), коли здавалося б ця зустріч була як ніколи близькою дуже часто «пробивається» крізь заяви представників РПЦ. Мовляв, не було б відродження УГКЦ наприкінці 80-х – така зустріч точно б відбулась. Дарма, що позірно добра екуменічна атмосфера 60-70-х років була заручником політичної ситуації. І як тільки вона (політична ситуація) змінилась з розпадом СРСР, то весь екуменічний запал Російської Церкви випарувався.
Проте це тільки пострадянські реалії. А є ще й інша реальність. Творення цієї реальності розпочалось 50 років тому. Коли Папа Павло VI і Патріарх Атенагорас зустрілись в Єрусалимі, а потім оголосили про уневажнення взаємних анафем 1054 року. В цій реальності вже не має місця ультиматумам і Патріарху Варфоломію греко-католики не заважають зустрічатись з Папою. Раніше така зустріч відбулась між Папою Бенедиктом XVI і Патріархом Варфоломієм. Цими днями Патріарх вдруге зустрівся вже з Франциском. Існування східних католицьких Церков не лише не завадило зустрічі двох високих ієрархів, але й спільній молитві в храмі Гробу Господнього. Де окрім Патріарха Варфоломія був і Патріарх Єрусалимський Феофіл ІІІ, а також представники східних католицьких Церков: маронітські і греко-католицькі єпископи. Немає ні слова про «триклятих уніятів» і в спільній заяві Патріарха Варфоломія і Папи Франциска з нагоди цієї ювілейної зустрічі. Все це свідчить, що можна жити по іншому.
Можна було б сказати, що це лише вивіска. Урочистість. Проте так не є. Як розповів мені сьогодні знайомий греко-католицький диякон, який служить в Ізраїлі. Для цієї країни нормальним явищем є, коли процесія з плащаницею відбувається за спільної участі православного і греко-католицького клиру. І щорічно представники Православної і Греко-Католицької Церков домовляються, хто готує процесію. Слід також пригадати про чудові стосунки між православними і греко-католиками в сусідньому Лівані, де часом греко-католицькі священики можуть заміняти православних на їх парафіях і навпаки (Запрошую почитати інтерв’ю митрополита Хомса, Хами і Ябруда Ісидора). Пригадайте, що омофор, який мельхітський греко-католицький Патріарх Григорій ІІІ подарував Блаженішому Святославу Шевчуку в день інтронізації був вишитий в православному жіночому монастирі. Отже можливо співжити в іншій атмосфері ніж в тій яку намагається нав’язати нам Московська Патріархія. Лише було б бажання.
Блог Анатолія Бабинського
Джерело публікації: РІСУ