Мови

 

“Капеланство — це завжди вихід за межі власного комфорту”, — отець Степан Сус про служіння для військових і молоді

2020-01-13 09:30

Спосіб життя отця Степана ідеально ілюструє його девіз — бути потрібним Церкві 24 години на добу 7 днів на тиждень. Адже він переконаний, що християнство — це не набір правил і обов’язків, це джерело любові, яке допомагає відчути життя на повну силу. Отож про віру та покликання, служіння та капеланство, про працю над собою та сучасні виклики для молоді — далі у нашій розмові.

 “ТИЖДЕНЬ — ЦЕ НАГОДА ПОБАЧИТИ ТА ПЕРЕЖИТИ ЄДНІСТЬ У РІЗНОМАНІТНОСТІ”

—   Отче, чи Ви вперше берете участь в Екуменічному соціальному тижні як учасник? Що для Вас означає цей захід?

—  Так, я брав участь у форумі попередні роки. Як на мене, передусім цей форум є тижнем зустрічей з представниками різних церков та релігійних деномінацій у країні. Ми маємо нагоду побачити та пережити єдність у різноманітності. Адже усі ми стоїмо перед однаковими викликами, бо ми віримо в одного Бога. Ми шукаємо шляхів та методів донесення правди про спасіння до людей. Надзвичайно приємно, коли можемо обмінятися думками, бо це завжди є взаємне збагачення.

“КОЖНА ЛЮДИНА ПОВИННА ДОКЛАДАТИ ЗУСИЛЬ (ПРАЦЮВАТИ НАД СОБОЮ), ЩОБ БУТИ ПРИКЛАДОМ ДЛЯ ІНШИХ”

—   Що насамперед Ви хотіли донести до відвідувачів у своєму виступі?

—   Ціль мого виступу — пояснити, у чому полягає служіння капеланів. Капеланство — це є особливий вид душпастирства, це завжди вихід за межі власного комфорту. Що я маю на увазі? Ми звикли до служіння в храмах, у парохіях. Коли люди переступають поріг церкви, то знають, що у ній існують свої правила. Однак капеланство — це є не тільки церква. Потрібно йти назустріч різним групам людей, віруючих і невіруючих, тобто до тих, які ходили до церкви і знали щось про Бога, і до тих, які взагалі нічого про Нього не знали. Я вважаю, що капеланство — це один з методів та способів донесення правди про спасіння до всіх людей.

Крім того, ми звикли до того, що священик — це особа, яка повинна голосити про спасіння, говорити про Всевишнього і бути прикладом для інших. Ні, кожен християнин, кожна людина насамперед повинна докласти зусиль, щоб бути прикладом для інших.

Коли ми говоримо про військове капеланство, його особливість полягає у тому, що ми вчимо та виховуємо наших курсантів, майбутніх офіцерів, випускників Національної академії сухопутних військ імені Петра Сагайдачного, щоб вони стали своєрідними військовими капеланами у своїх середовищах, тобто там, де немає священика. Адже ми не можемо усюди відправити капеланів чи душпастирів. Тому вони власним прикладом і християнським вихованням повинні показувати хороший приклад для наслідування.

“ВІЙСЬКОВОСЛУЖБОВЦІ ПОВИННІ СТАТИ ХОРОШИМИ ХРИСТИЯНСЬКИМИ ЛІДЕРАМИ”

—   Що потрібно робити, щоб стати добрим прикладом для інших? Це праця над собою?

—    ...І не тільки. Це може бути участь людини у різних гуртках, вивчення Святого Письма, усвідомлення своєї відповідальності... Ми часто говоримо про те, що Церква є для всіх людей. Кожна особа теж має завдання (обов’язок) власним прикладом проповідувати Слово Боже. На мою думку, військовослужбовці, які отримали християнське виховання під час навчання у військовій академії, стають не лише хорошими військовими лідерами, а й хорошими християнськими (!) лідерами у такому середовищі.

Тому ми як християни мусимо свідчити про Бога на роботі, вдома, на вулиці, або серед своїх друзів, а також показувати те, що християнство — це не лише “етикетка”, а певні (високоморальні) цінності, зміст життя, формат нашого мислення, вміння сприймати та шанувати інших і бути прикладом для них.

“ЗАВДАННЯ (ВІЙСЬКОВИХ) КАПЕЛАНІВ — ДОПОМОГТИ ЧІТКО БАЧИТИ ПЕРЕД СОБОЮ ЦІЛЬ (МЕТУ)”

—  Тема цьогорічного Тижня “Віра — Молодь — Покликання”. У контексті Вашого служіння як військового капелана, як курсантам, бійцям та офіцерам не втрати віру в себе, довіру до інших, а також у своє покликання?

—   Усе наше життя нагадує нам подорож через пустелю, у якій багато шляхів. Ми можемо йти в різні сторони, але важливо — це бачити чітко перед собою ціль. Я вважаю, що завдання військових капеланів (які працюють з військовою молоддю, курсантами чи ліцеїстами) допомогти їм бачити ці горизонти, бо сучасне покоління молоді деколи зовсім нічого не бачить. Адже різні проблеми й виклики, які є довкола, зупиняють людину на місці та ослаблюють її. Тому ми повинні показати, що є мета, попри різні випробування. Саме віра в Бога допомагає зрозуміти ті труднощі, які заважають нам рухатися вперед.

Християнство чи віра у Творця — це не є щось таке, що потрібно тільки вивчити та все. Християнство — це мислення, сприйняття і розуміння; це вміння проаналізувати, чому у мене є виклики; це спосіб життя. Деколи ми запитуємо: “А в чому сенс мого життя?”. А все доволі просто: треба це життя пережити, але пережити його правильно. А що допомагає нам пережити життя правильно? Віра в Бога. Адже той, хто не вірить в Бога, починає шукати якісь аргументи й пояснення, чому те чи інше зі мною відбувається.

Якщо в людини немає віри, то вона починає наповнювати порожнечу чим завгодно. Тому тепер існують чимало течій, які маскуються під християнство, бо ці речі молоді простіше сприйняти. Чому? Тому що немає жодних правил. Молода людина не хоче рамок (чи певних обмежень), вона прагне свободи. Тож сучасні “мікси” релігійних рухів залишаються, бо людям краще їх прийняти, бо немає правил чи відповідальності. Мовляв, живи та роби, що захочеш, бо є свобода і демократія... Проте це підміна понять. Субкультури — декорації, коли їх забирають, тоді залишається те, що є правдою.

Тому капеланам варто пояснити людям те, що правда нашого життя — бути з Богом. Якщо молода людина прагне бути успішною, щасливою, бажає бачити горизонт і не заблудитися у безлічі шляхів, які є у нашому житті, тоді вона повинна все ж таки вірити...

Розмовляла Оксана Войтко

Джерело: http://dukhovnist.in.ua/uk/initsiatyvy/1864-kapelanstvo-tse-zavzhdy-vykhid-za-mezhi-vlasnoho-komfortu-otets-stepan-sus-pro-sluzhinnia-dlia-viiskovykh-i-molodi