Мови

 

Київська церква – дорога нелегка, але здоланна

2019-06-07 09:15

А може сучасним лоном їх творення є Греко-католицька та Православна церкви? Про розуміння платформи функціонування Київської церкви в минулому і сучасності розповідають ректор Відкритого православного університету Святої Софії Премудрості, митрофорний протоєрей Георгій Коваленко та митрополит Переяслав-Хмельницький і Вишневський ПЦУ владика Олександр (Драбинко).

 Про візію Київської церкви, єдність і діалог

Особисте розуміння Київської церкви для о. Георгія охоплює дві ключові позиції: києвоцентричність та релігійну спільноту України. Саме друга позиція є головною, адже спільнота Церкви утворюється через її єдність, формат якої надзвичайно важливий. Важливість єдності та діалогу показав нещодавній конфлікт між ПЦУ та УГКЦ щодо прощі до Собору Святої Софії. Тому отець резонно зауважує: «У чому наша візія? Що ми хочемо бачити: нову структуру? Чи ми готові робити більше спільно, аніж круглі столи, конференції та спільні заходи?».

Єдність як основа існування Київської церкви – це не те, що десь має бути попереду, а те, що є сьогодні і що потрібно обов’язково підтримувати і розвивати.

Проблема рецепіювання дій Церкви

Іноді людина, яка позитивно налаштована на сприйняття тієї чи іншої інформації, не рецепіює, бо боїться опонентів, які можуть використати її слова проти неї самої. Подібний принцип спричинює конфлікт і у самій Церкві. Одним із етапів рецепіювання, а значить подолання певних конфліктів, на думку о. Георгія Коваленка, міг би стати підручник для студентів духовних та світських навчальних закладів, який би написали спільно православні та греко-католики. «Це дуже вагомий процес спільного погляду на одну історію – один вимір. А інший – це спільний погляд на можливість форматів єдності сьогодення і майбутнього… Потрібно шукати оці формати, які б не були вже заплямованими нерецепіюванням. Потрібно шукати новітні формати спільного свідчення», – резюмує отець.

Про важливість публічного простору

Лише публічність є містком до єдності, адже кожен, чи православний, чи греко-католик, має свідчити, якою хоче бачити Київську церкву. На локальному рівні публічність може бути інструментом вирішення конфліктів та дискусій. «Якщо питання увійти і послужити у той чи інший храм дискусійне, – наводить приклад о. Георгій, – то треба шукати формат літургійний, самої дії, спільної молитви».

Для бачення Київської церкви важливий момент особистого свідчення, який не замінить жодна наукова праця. Реальність молитовного та інтелектуального і просто людського спілкування – це дуже важлива річ у вирішенні конфліктів, подолання нерецепіювання, бо «конфлікт – це привід розмовляти і знаходити рішення». Власне, рецепіюючи конфлікт щодо прощі до Софії Київської між двома великими церквами – УГКЦ та ПЦУ – владики Святослав та Епіфаній знайшли порозуміння.

Про симулякри або підробку ідеї Київської церкви

Навесні сто років тому у день св. Миколая Чудотворця у військовому соборі неподалік Києво-Печерської Лаври вперше звершено літургію українською мовою. І це найближчий у часі приклад історичної тяглості ідеї Київської церкви. А якщо будь-яка ідея на часі, то, за словами владики Олександра (Драбинка), її вже нічим не зупинити. Тому задля переможення ідеї опоненти використовують створення симулякра або підробки.

«Русская» ідеологія Російської православної церкви як підробка ідеї

Спокуса підробки ідеї Київської церкви або Київського християнства виникає, за словами владики, саме у православ’ї, тому про це треба говорити публічно. Саме «русская» ідеологія Російської православної церкви є підробкою ідеї Київської церкви.

Якщо євразійці стверджували, що Московська церква та держава є цілком відрубним явищем щодо Київської Русі, то сучасні російські ідеологи наполягають на тому, що Київська церква є нібито історичним прологом в історії Російської церкви. Як зауважив владика Олександр, російське церковне керівництво мало цікавить ідея Київського християнства, адже «все, що було у Києві: відкритість, незалежність від держави, демократизм є протилежним до панівних тенденцій у сучасній Російській церкві. Київ для офіційної РПЦ – це місце, де хрестилася їхня Русь. Тому Київська церква їм потрібна для того, щоб стверджувати, що від них походить Російська православна церква».

Церква як засіб політичного впливу

Москва до сьогодні продовжує розглядати структури Української православної церкви Московського патріархату як засіб свого політичного впливу, якому протидіяти намагався покійний митрополит Київський і всієї України Володимир (Сабодан), якого владика Олександр називає людиною з Христом у серці та з характером борця. На жаль, сучасна УПЦ МП відмовилася від курсу розвитку та функціонування, що його обрав митрополит.

«УПЦ МП з часом могла б стати Помісною церквою українського народу, але цьому системно протидіє політична Москва, яка системно провадить політику деукраїнізації УПЦ МП, винищення всіх паростків української церковної свідомості. УПЦ спирається на московську традицію культурно і ментально та є частиною Церкви в Росії», – говорить владика.

Завдання на часі – захист Православної церкви України

Аналізуючи конфлікт та протистояння у новоствореній Православній церкві Україні, митрополит Олександр вбачає важливе історичне завдання – захист соборницьких, демократичних традицій українського православ’я. І саме це завдання м’яко і демократично втілює Блаженніший Митрополит Епіфаній. «Конфлікт між Філаретом та Епіфанієм, – говорить отець, – це не лише інституційний конфлікт між обраним Собором предстоятелем та очільником Київського патріархату, який був розпущений 15 грудня 2018 року. Це ще конфлікт двох моделей церковного управління: демократичної та патерналістичної». Уособленням канонічної незалежності ПЦУ є обраний Собором Блаженніший Епіфаній. Конфлікт засвідчив, що почесний патріарх Філарет, який звик до радянської моделі церковного управління, став уособленням двох суперечливих тенденцій – це, по-перше, боротьба за відокремлення від Російської православної церкви і боротьба за утвердження в Православній церкві України російської самовладної моделі.

Яке майбутнє чекає нашу Церкву?

Відповідаючи на це запитання, владика Олександр (Драбинко), застерігає від розвитку за принципом, який існував в УПЦ КП. «Наша церква повинна рухатися у напрямку відродження Київського християнства та розбудови Київської церкви», – наголошує отець.

Київське християнство цінне для українців не лише тим, що є нашою національною спадщиною. «Цінність Київського християнства полягає перше за все у євангельському дусі. Київський досвід, – констатує владика, – був христоцентричним. Це цінність української культури. Сьогодні відбувається повернення до київського досвіду Соборної церкви».

Оксана Гоцур

Фото Наталії Ліхновської 

Передрук з інтернет-видання «Духовність»