Зустріч і спілкування з президентом Інституту екуменічних студій УКУ, багаторічним особистим секретарем патріарха Йосифа Сліпого, отцем-доктором Іваном Дацьком як завжди змусили замислитись присутніх над багатьма речами, тому формат заходу вийшов далеко за межі Дня відкритих дверей магістерських програм УКУ, в межах якого відбувалась ця лекція.
Говорили про те, що ж означає жити життям віри і що таке взагалі справжня віра, про те, чи можлива єдність церков та про спільні гріхи. Говорили про наше минуле, за яке маємо пробачити та майбутнє, в якому будемо прощені.
На думку о. Івана Дацька, справжня віра означає, що якщо ми віримо у щось, то приймаємо це як дійсність, навіть якщо наш розум і помисли того не сприймають. Це і є його таїнством віри. Проблема в тому, що сучасні люди хочуть сприймати до віри лише те, що бачать, чого торкаються, що розуміють; те, чому мають підтвердження. Ми не розуміємо тайну Пресвятої Трійці, не розуміємо, як син Божий був однією особою, а мав дві природи, не розуміємо, як Божа матір стала Матір’ю і залишилася дівою; що хліб і вино перетворюються на тіло і кров Господа Бога нашого. Ми не розуміємо ці речі, тому що не віримо, бо не здатні довіритись тому, чого не можемо осягнути. Розпочалась ця тотальна зневіра через людську гординю, бажання панувати, нав’язувати свої категорії мислення. А розрослося це протистояння, коли Захід почав віддалятись від Сходу і навпаки, коли старий Рим упав, а Візантія почала панувати.
Також о. Іван Дацько зазначив, що ще як він був секретарем патріарха Йосифа, то йому казали на дуже важливі листи відповідати до трьох днів. Коли прийшли факси, просили відповісти «зараз». А тепер на e-mail зазначають відписати «as soon as possible». Ми живемо в час надзвичайно швидкої комунікації, в нас немає часу на роздуми та рефлексії. Колись їхати з Рима до Царгорода треба було місяцями. Нині ми за півтори години можемо опинитись у тому куточку Землі, де потрібно. Задля гріховності ми стратили єдність, ми не причащаємось, але щодня приступаємо до сповіді. А нашою темою має бути те, як нам дійти до прощення та примирення, єдності та сопричастя. Усвідомити це можна тільки після належного покаяння. Любити треба не тільки свого друга, – каже о. Іван, – а й ворога. Бо якщо ми любимо тих, хто любить нас – яка нам за це заслуга?
Упродовж зустрічі щоразу виринала тема примирення церков. Адже всі ми брати в Христі і мусимо шанувати один одного. Мусимо хотіти єдності. Католицька церква, може й пізно, але знайшла смиренність та силу пробачити та попросити пробачення. Але свого часу замість прощення ми фальшували документи, робили все, щоб посіяти ще більше непорозумінь і образ. «Об’єднатись можливо, треба тільки хотіти. Я хочу дочекатись дня, коли прийматиму Причастя разом з римськими єпископами. У любові та у служінні це можливо. Ми мусимо знати історію і усвідомлювати те, що багато нагрішили у минулому. Очима віри треба хотіти і молитися за єдність церков. Що в людей неможливо – в Бога можливо», – переконаний о. Іван Дацько.
Додамо, що зараз триває Стипендійний конкурс на навчання на Магістерській програмі «Екуменічні науки: примирення».
Дар’я Кучер
Фото автора