Дійсність важливіша за ідею
Фундаментом базових відносин є спільнота, яка служить, спільнота дієвої любові. Папа Франциск в адгортації «Радість Євангеліє» писав: «Дійсність важливіша за ідею. Цей критерій пов’язаний з втіленням слова і впровадження його в життя. З цього спізнаєте Божий Дух. Кожний дух, який визнає, що Ісус Христос прийшов у тілі, той від Бога. Критерій дійсності – слово, що вже стало тілом і постійно прагне втілюватись, і далі є головним для євангелізації. З одного боку, воно допомагає нам розпізнати історію Церкви як історію спасіння, зберегти пам’ять про наших святих… Не втілювати слово в життя, не перетворювати його на дійсність означає будувати на піску, залишатись на рівні ідей і вкінці опуститись до безплідного і нежиттєздатного самовідбування та гностицизму».
Цитуючи слова Папи Франциска з адгортації «Радість Євангеліє», о. Михайло Романів наголосив на дієвому вимірі віри, а не просто риторичному її сприйнятті. «Ми маємо досвід зла. Зло атакуватиме і нищитиме до тієї пори, поки ми будемо йому це дозволяти. Зло буде нищити життя багатьох людей. Фастів – це специфічне місто на роздоріжжі. Сергій Жадан написав оповідання «Кривавий Фастів». Таким він приблизно і є. У 2003 році вперше впоралися з кримінальними авторитетами у Фастові, і відтоді ніхто не контролював місто. Кожен у місті знає, де можна купити наркотики, якщо вони потрібні.
Ми приймаємо дітей з дуже важких сімей, з різними психічними вадами, матері яких мають по кілька судимостей. Зараз у нас близько 40 дітей, яким ми надаємо допомогу. Частина з них (16–18 дітей) – це маленькі діти, від 2 до 7 років. Решта дітей ходять до школи. 8 дітей у нас живе постійно. З понеділка по п’ятницю у нас живе 15 дітей, бо забираємо фастівських дітей зі смітника. Наймолодша дитина зі смітника – це 15-річна мама. Вона ходила до нас, а тепер сама є мамою, і ми допомагаємо виховувати її піврічну дитину», – розповідає о. Михайло.
Папа Франциск каже дуже важливу річ: «Небезпечно жити в царстві самих слів, образів і риторик». Дійсність важливіша за ідею. Це важливо в контексті всього, що ми робимо, що переживаємо. Ми роками можемо носити в собі якісь ідеї, можемо мати мрії. Але можна все життя так і не зробити кроку за поріг власного дому. За цим залишиться, як каже Папа, «пуста риторика», яка ні до чого не приведе, це безплідність.
Церква, натомість, є спільнотою плідною, тому що Слово стало Тілом і оселилося між нами. Слово, яким є Ісус Христос.
Немає чужих дітей. Усі діти наші
«Десятий рік ми у Фастові займаємося дітьми вулиці і дітьми зі складних соціальних сімей. Це діти, які живуть на межі, діти, яких ми забираємо зі смітників, з різних життєвих обставин. Малого Назара, якому два роки і три місяці, ми забрали з дому, де його мама зарізала батька. Дитина лежала на ножі, притулившись до батька. Міліція забирала маму за скоєний злочин», – розповідає о. Михайло.
Якщо ми свідомі християни, ми повинні звертати увагу на соціальні явища. Бо це не стається за межею, це стосується безпосередньо нас. Як казала Мати Тереза з Калькутти: «Немає чужих дітей». Усі діти наші. Якщо ми християни, то не можемо говорити, що це нас не стосується. В нас трохи забагато безрадності. Але ми можемо змінювати щось у межах нашого впливу. Ми маємо зробити перший крок назустріч комусь. Ми можемо відчувати себе негідними, немічними, слабкими. Господь це знає, знає, що ми боїмося. Але Господь вірить у нас, і це найважливіше. Він хоче, щоб ми зробили перший крок, каже іти і проповідувати Євангеліє. Ті знаки, які Бог дає – це знаки Його уваги, близькості, підтримки.
«Іноді було так, що ми жили у Домі св. Мартіна з дня на день. Був такий час, що ми мали останні 100 грн. А наше утримання в місяць коштує близько 3 тис. євро. Бо ще потрібні кошти на їжу для бідних, соціальні витрати, ліки, оплату соціальної квартири, роботу працівників, волонтерів, педагогів, виїзди дітей. Ми потребуємо цю суму, щоб дім на 40 дітей міг функціонувати. Щоденно з кухні для бідних ми видаємо близько 65 обідів.
Але ми маємо знаки у житті, що Господь по-особливому завжди до чогось нас готує, в чомусь нам розплющує очі, якось нас супроводжує, дарує нам свою присутність. Головне, щоб могли зробити крок назустріч Йому, щоб могли вийти назустріч тим, хто нас потребує і хто на нас чекає.
У нас є великий будинок (понад 2 тис. кв. м), який ми хочемо задіяти протягом найближчого часу. Цей великий будинок буде Центром св. Мартіна. На першому поверсі буде кав’ярня, соціальне кафе, в якому зможемо годувати і бідних людей. Це також буде дитяче кафе, бо у Фастові немає дитячих кафе. На першому поверсі ще плануємо реабілітаційний центр для дітей з ДЦП. Зробимо там також дитячий садок і Дім матері й дитини. Адже багато жінок, які хотіли б народити дитину, роблять аборт тільки тому, що відчувають величезний тиск з боку сім’ї, родини, близьких», – ділиться планами о. Михайло Романів.
Правило Дому св. Мартіна – ніколи не позбавляти батьків материнських і батьківських прав. Бо навіть найгірша мама, яка не вміє любити свою дитину, буде кращою, ніж найкращий опікун. Не можна переривати зв’язок, його треба зберегти.
«Служіння у Домі cв. Мартіна виглядає так, що ми де-факто працюємо 24 год на добу. Є працівники і волонтерська група. На зміні є завжди 3–4 людини. Ми надаємо волонтерам житло, обід, кишенькові гроші на особисті витрати (1400 грн. на місяць). Волонтери працюють від 25 до 40 год на тиждень. Найстарший волонтер мав понад 50 років.
Ми займалися вже понад 400 дітьми з Фастова. Деякі з них вже старші, ми дали їм технічну освіту. Одна дівчинка навчається у ліцеї в Польщі. Дехто вступає у ВНЗ, деякі повертаються працювати до нас», – продовжує розповідати отець.
Спільнота – це місце, де багато рук
Кожен з нас має досвід спільноти, менший чи більший. Але цей досвід найбагатший. Ми можемо щось одне робити, натомість, коли нас більше, ми можемо робити більше. «У нас кожного року є волонтерські служіння. За останні 5 років у нас було 80 волонтерів тільки з Польщі, які приїжджали займатися дітьми. Ми давали їм дітей на весь місяць, вивозили в село. Поляки-волонтери брали дітей на ніч на 10 тижнів. Я бачив, скільки може робити група. Самі ми нічого не зможемо зробити», – розповідає директор Дому св. Мартіна.
Спільнота народжується тоді, коли хтось чує слово. Віра народжується через слово, через слухання. Господь каже нам у Слові, щоб ми виходили назустріч братам і сестрам. Потім ми це Слово переживаємо у церкві, приймаючи його у Тілі та Крові. Ми в церкві отримуємо покаяння. Коли разом молимося, це нас об’єднує. Ми ділимося, як у сім’ї, своїми радостями і горем. Мати Тереза казала, якщо ми не будемо молитися, то не будемо вірити; якщо не будемо вірити, ми не будемо любити; якщо не будемо любити – ми ніколи не будемо служити. Все починається з молитви.
«У Домі св. Мартіна в нас були складні випадки: коли хтось когось підрізав ножем, коли волонтери мусили ховатися від підопічних. Багато було речей, з якими не могли собі дати раду. І в певному моменті зрозуміли: Євхаристія і Адорація щодня – це ті речі, які тримають нас до сьогодні. Щоденно працівники і волонтери Дому св. Мартіна, які не на зміні, мають обов’язок бути на Адорації та Євхаристії. Це те, що допомагає не зійти з розуму.
У нас працював атеїст. Коли він приїхав вперше і витримав два тижні, то після двох тижнів запив на чотири дні. Коли вийшов з того стану, то розповів, що не може впоратися з несподіваними ситуаціями. Я йому сказав, що допоможе тільки Христос, тільки віра дає можливість робити те, що робимо», – ділиться досвідом о. Михайло Романів.
Ще одна важлива річ у спільноті – це дияконія дарів, служіння дарами, які ми маємо. Ми є величезною спільнотою дарів. З латинської «спільнота» – це «багато рук», які можна об’єднувати. Спільнота – це місце, де багато рук. Ми можемо багатьма способами ділитися тим, чим Господь нас обдарував.
Ще одна важлива для спільноти ознака – це єдність між нами, а також та єдність, яку інші бачать назовні. Ми не зробимо жодної доброї справи, коли не можемо між собою домовитись. «Із того всі пізнають, що ви Мої учні, коли взаємну любов будете мати» (Ів. 13, 35).
Фото: Дім св. Мартіна де Поррес
Марта Плішило, Інтернет-видання "Духовність" - 1 квітня 2015 р.