Мови

 

Конкурс “Репортери надії в Україні”: нагородження переможців у Львові

Mи давно вже обертаємося в інформаційному просторі. І він є надзвичайно насичений та мінливий. Завдяки новинам, які чимскоріш подаються нашій увазі, свідомість перебуває під постійним "бомбардуванням" інформацією різноманітного гатунку за змістом та рівнем подачі. От про рівень викладу, зокрема новин, хочеться поговорити детальніше. Для нас, газетярів, ця тема складає найбільший інтерес. З появою технічних засобів масової інормації, подача новин споживачам стала швидшою і жорсткішою. Чимало з нас відчуває певну втому після перегляду випусків новин, який проходить в умовах певного фізичного розслаблення(сидимо на дивані, в кріслі); зате емоційного перенавантаження не уникнути!

Перебуваючи на вакаціях в Україні, я з дослідницьким інтересом переглянула випуск новин ТСН на каналі "1+1", який справив гнітюче враження. Цілу годину на бідні вуха глядачів виливався потік негативної інформації. Тобто, що не сюжет, то якась біда на межі з катастрофою. І це стосувалося як українських, так і зарубіжних вістей. Мені одразу видалася робота телевізійної служби новин непродуманою, оскільки перше бажання, яке може з'явитись у глядача після 10-15 хвилин перегляду, це вимкнути телевізор. Тоді ж для кого ці новини демонструватимуться? Підбір сюжетів, подумала я тоді, має бути зроблений дуже уважно, професійно, з урахуванням особливостей уваги та психіки людини. Роздумуючи про цю проблему роботи сучасних ЗМІ, я, власне, збиралася до Львова. Саме тут, у місті Лева, 27 травня, в приміщенні Українського Католицького Університету, мало відбутися урочисте нагородження переможців конкурсу "Репортери надії в Україні". Цей конкурс, його мета стали для ніби відповіддю на мою тривогу. Хоча, заперечила я тоді сама собі, може йдеться не про погіршення професійного рівня репортерів, а схиблення з вірного курсу розвитку сучасної журналістики. Адже не могли одразу щезнути фахівці пера та слова.

Повертаючись до подій у Львові, зазначу, що це було службове відрядження від нашої газети. Ми одержали запрошення від директора Інститута екуменічних студій Українського Католицького Університету (УКУ) пана Антуана Аржаковського, який встиг до свого від'їзду в Україну побувати в нашій редакції і дати інтерв'ю (№22 "Антуан Аржаковський: Моє служіння - духовна дипломатія"). Цього разу пан Аржаковський приймав нас.

Отже, разом з нашим редактором в Україні, Мариною Олійник, я приїхала в старовинне приміщення УКУ, де в актовому залі вже розпочалося саме дійство.

Доречним було б розповісти про сам конкурс. Загалом, в Україні останнім часом почали виникати медіа-проекти позитивного змісту, які відображають концепції "добрих новин", "теорію позитиву" тощо. Наприклад, на Сумщині журналісти створили Асоціацію добрих новин. А Львів відзначився всеукраїнським конкурсом "Репортери надії в Україні". Ідея цього конкурсу походить з Франції, де вже існує Асоціація "Репортери надії" з 2003 року. Сам конкурс там почав проводити у 2004-му. Ця Асоціація почала видавати журнал, зібрала на DVD найкращі репортажі. У 2007-му було навіть створено прес-агентство. Тепер цей конкурс проводиться щорічно. Його суттю є відзначення робіт, що висвітлюють невидимі перемоги, про які недостатньо говорять. Слід зазначити, що у цьому проекті працюють визначні особи, наприклад, лауреат Нобелівської премії Мухамед Юнус. А ініціаторами виступили Роні Броман, який створив міжнародну організацію "Лікарі без кордонів" та міністр закордонних справ Франції Бернар Кушнер.

Що стосується України, то Львів був обраний місцем проведення конкурсу невипадково, оскільки це місто має давні журналістські традиції. Та й загалом Львів, як творче середовище, сформований під впливом культур різних народів: українського, польського, угорського, російського, єврейського. Саме в такому просторі краще розвиваються нові ідеї та проекти.

Минулого року був оголошений цей конкурс, який тривав до першого травня цього року. На розгляд журі подавалися журналістські роботи у трьох категоріях: теле-, радіо-матеріали та публікації в пресі або в Інтернеті за період з першого травня 2008 року до цієї ж дати поточного року. Були надіслані роботи майже з усіх областей України. Експертне журі складалося з професійних журналістів: Вахтанг Кіпіані - заступник головного редактора телеканалу TVI, професор Йосип Лось - завідувач кафедри зарубіжної преси та інформації Львівського національного університету імені Івана Франка, доктор політичних наук, заслужений журналіст України, Парасковій Дворянин - шеф-редактор телерадіокомпанії "Люкс", Наталія Балюк - головний редактор газети "Високий Замок", Тарас Антошевський - директор релігійно-інформаційної служби України.

Отже, 27 травня нагороди одержали ті, хто, на думку журі, представили репортажі, статті та передачі, які є "інформацією-носієм рішень", тобто, які не лише представляють важливі питання сучасного суспільства, а й дають на них конкретні відповіді і вказують шляхи вирішення проблем та спонукають людей до дій. Саме такими були основні критерії при розгляді матеріалів конкурсантів. Нагородження проходило у привітно-урочистій атмосфері. Вітали не тільки переможців, але й фіналістів конкурсу.

Переможцями конкурсу в категорії "телебачення" стали:

Перше місце - Христина Стець, ТРК "Люкс", м. Львів. Матеріал "Діти з синдромом Дауна" розповідає про життя дітей із цим діагнозом. Авторка намагається переконати глядача у тому, що синдром - це не вирок, а лише "інакшість", з якою можна жити, тішитися життю і приносити радість іншим.

Друге місце - Юлія Дячук, "1+1", м. Київ. Матеріал "Повір у себе" із рубрики "Територія позитиву". В сюжеті наведено кілька прикладів подолання страху та перемоги над самим собою, щоб кардинально змінити своє життя після пережитого стресу чи горя.

Третє місце - Зоряна Попик, Львівське обласне телебачення. Матеріал "Подолання стереотипів про місце неповносправних у соціумі": сюжет про спільноту "Лярш-Ковчег" та дітей хворих на ДЦП.

Переможці в категорії "Радіо":

Перше місце - Юлія Роїк, Радіо "Еко Fm", м. Львів. Матеріал "Не обмежуватися обмежуваннями": жінка, яка в молоді роки втратила зір, дає приклад усім, хто вважає себе не досить міцним, для здійснення важливих справ.

Друге місце - Євген Клімакін, Радіо "Емануїл", м. Київ - "Дар усиновлення": сироти ніколи не залишені Богом, історії про те, як діти знаходять нових батьків, як Бог відповідає на молитви.

Третє місце - Ярина Капітан, Радіо "Львівська Хвиля". "Безпритульні у Львові" - матеріал про безпритульних у Львові, які заробляють на життя, продаючи журнал. Спільнота взаємодопомоги "Оселя" започаткувала проект вуличного видання.

Переможці в категорії "Публікація в пресі чи Інтернеті":

Перше місце - Галина Світліковська, газета "Волинь", м. Луцьк. "Що робити - скаржитися на труднощі, чи засукувати рукави?" - стаття, в якій подано низку пропозицій і свідчень про те, як пережити фінансово-економічну кризу.

Друге місце - Владислав Якушев, газета "Вечірні Вісті", м. Київ. Стаття "Спортзалам нужны бабки". Автор порушує важливу проблему дітей вулиці і подає шлях її вирішення. Один із способів, як забрати проблемних дітей з вулиці,- це спорт.

Третє місце - Олена Гуленко, газета "Новая", м. Київ. "Я не страшная... Меня можно потрогать". У статті на прикладі розповіді однієї людини показано глибинну проблему ВІЛ-інфікованих та хворих на СНІД людей, а також те, наскільки активно і з оптимізмом можуть жити ці люди.

Автори, які посіли перші місця у кожній окремій категорії, отримали грошові винагороди у сумі 4000 грн. і дипломи учасників конкурсу. Автори, які зайняли другі і треті місця - призи від спонсорів і дипломи учасників конкурсу.

І хочеться додати ще декілька слів відносно призначення конкурсу, яке, на думку пана Аржаковського, є противагою відомій медійній концепції п'яти "С": страх, смерть, сміх, сенсація, секс. Вважається, що перелічені компоненти є абсолютним гарантом уваги споживача медійного продукту. І на основі цієї думки, власне, зараз іде формування новин, репортажів. І ця проблема існує не тільки в Україні. Однак, саме у нас вона набула критичних масштабів. Можливо нам відгукується радянське минуле, коли новини, суворо контрольовані правлячою партією, являли собою набір штучно-підбадьорливих повідомлень про небачені досягнення радянського народу. Це було звичайне промивання мізків, але воно також мало свій ефект - чимала кількість людей жила в абсолютній переконаності, що найкраще живуть люди тільки у "совку". Коли настав момент розвінчування міфів, багатомільйонне населення усвідомило враз, в якій облуді воно жило; до позитивних новин, а особливо, коли йшлося про якісь особистісні перемоги, почали ставитися недовірливо-агресивно.

Маючи таки історичний досвід, можна зрозуміти, чому в Україні сформувалося саме таке інформаційне середовище. Однак, в усьому потрібна бути міра, і вісті з негативним змістом може й несуть правду до людей, але тільки один її бік. В світі існують не тільки зло та лиха, є чимало малих та великих досягнень людей. Життя триває далі - чому б його не показати вповні?!

Такий конкурс, як "Репортери надії", є гострою необхідністю для українського суспільства. Крім того, він виявляє тих журналістів, які не гоняться за гучним, однак швидкоминучим, резонансом, не вишуковують лише сенсацію, незважаючи на моральні засади та здоровий глузд. Ці журналісти розповідають про те, що, незважаючи ні на які проблеми, нещастя та відчай, у людини залишається надія.

Світлана ІВАНИШИН-УГРИНА. – «Час і події» (Чикаго)