Мови

 

Про першість у Вселенській Церкві і як це пов’язано з Томосом для України?

2019-11-25 11:15

Вони обговорили «Моделі єдності Київської Церкви: на шляху до відновлення сопричастя» на семінарі Українського християнського академічного товариства. Ознайомлю Вас докладніше з тезами та концепціями, висловленими під час першої сесії.

 – Скільки триватиме об’єднання українського православ’я?

– «У дні боротьби за Томос у багатьох склалося враження, що з виданням цього історичного документа об’єднання відбудеться само собою. Сьогодні всім уже стало зрозуміло, що миттєвої консолідації не відбудеться. Об’єднавчі процеси триватимуть не один рік. А реальне об’єднання відбудеться не раніше, ніж обидві сторони усвідомлять незворотність змін, будуть готові поступатися, прощати та шукати спільне рішення на основі компромісу» – зазначив у доповіді владика Олександр Драбинко, митрополит Переяслав-Хмельницький і Вишневський Православної Церкви України.

– Які можливі варіанти єдності Київської Церкви?

– «Ми звикли до адміністративного розуміння церковної єдності. Одна церковна структура, один Архиєрейський собор, один Предстоятель. Але ж джерелом церковної єдності є не той чи інший владний кабінет або церковний орган. Джерелом єдності є Сам Христос, який не залишає Свою Церкву, але живе у ній через Святі Таїнства. Щодо інтересів країни, в якій живемо, найоптимальнішим варіантом нормалізації церковного життя було б об’єднання усіх православних християн в єдиній Помісній Церкві. Але, на жаль, Православна Церква в Україні не здатна сьогодні об’єднатися під омофором одного єрарха… На мою думку, за таких умов мусимо з усією відповідальністю і без популізму, поставитися до моделі нормалізації церковного життя, що передбачає можливість існування в одній країні двох – паралельних – церковних структур. Моделі, яка не передбачатиме юрисдикційної та адміністративної єдності. Але натомість буде заснована на містичній єдності у Христі. Єдності, видимим знаком якої стане спілкування у святих таїнствах та святій Євхаристії» – запропонував митрополит Олександр.

Він також додав: «У своїх молитвах я щоденно прошу Бога обдарувати український народ церковною єдністю. Вимовляючи ці слова, я не конкретизую, якою саме має бути ця єдність – повною (тобто єдністю у лоні єдиної Помісної Церкви України) або єдністю євхаристійною (яка не заперечує паралельного існування двох канонічних церковних структур – Православної Церкви України та Російської Церкви в Україні). Я не пророк, а отже, не знаю, як саме відповість Господь на наші з вами молитви про єдність. Але я певний, що ця відповідь обов’язково пролунає. Тому наприкінці виступу хочу закликати православних єпископів, духовенство та вірних України до діалогу миру та любові. Полишімо політичні стереотипи популізму і візьмімо нарешті на себе відповідальність перед майбутнім».

– Як автокефалія Православної Церкви України пов’язана з першістю у Вселенській Церкві?

«Надання автокефалії будь-якій Церкві виходить з того, що Константинополь має особливий обов’язок турбуватися про весь православний світ... ПЦУ так само, як і інші Православні Церкви, має визнавати головою Святіший Апостольський Патріарший Вселенський Престол» – такі фрази зазначені у Томосі про автокефалію Православної Церкви України і це потужна самопрезентація Константинопольської Церкви, якою вона себе сьогодні бачить» – зауважив проректор Київської духовної академії і семінарії Української Православної Церкви Володимир Бурега.

Він продовжив: «Дискусія про першість у Вселенській Церкві точиться не тільки між православними і католиками, але й у самому православному середовищі. Бачення першості у Вселенській Церкві викладено у Равенському документі. У відповідь на Равенський документ у 2013 році з’явилася альтернативна позиція Московського Патріархату з питання першості. Де заперечується універсальна першість на Вселенському рівні і зазначено, що першість Константинополя – це першість честі, а не влади. Крім того, є ще потужна Грецька богословська традиція, яка дивиться на першість абсолютно по-іншому, саме вона відобразилася у Равенському документі. Це думка митрополита Івана Зізіуласа та його послідовників: де Константинопольський єрарх як єпископ вважається перший серед рівних, але як Вселенський – перший без рівних. Тобто навіть Вселенський Собор не може існувати без особи Вселенського Патріарха. Ця думка поширена у грецькому богослов’ї, однак вона не є офіційним вченням Константинопольського Патріархату. Хоча сучасні документи написані саме в дусі цього нового вчення.

Сьогодні в Томосі про автокефалію ПЦУ ця дискусію про першість у Вселенській Церкві відображено дуже виразно. Наскільки Православна Церква України погоджується з цією концепцією першості, яка закладена в Томосі? Конфлікт між Константинополем та Москвою, це не тільки конфлікт за Україну це глибший конфлікт про першість у Вселенській Церкві, про розуміння цієї першості та певну архітектуру міжцерковних відносин. Маємо з цього приводу висловлюватися. Томос – це не ситуативний документ, який відповідає на наші внутрішні українські проблеми, це – історичний документ, який вписує українське питання у ширше коло загальноцерковних проблем сучасності».

– Як миряни Російської Православної Церкви реагують на надання автокефалії Православній Церкві України?

– «Роль мирян, духовенства і частини єпископату в РПЦ щодо тих чи інших рішень мінімальна. Тому є офіційна думка РПЦ, яка формулюється однією людиною, а всі інші думки не офіційні. У нас реальне життя Церкви перейшло на парохіяльний рівень. Ми перестали розуміти, що відбувається на рівні Церковного управління і стали просто парохіянами. На цьому рівні нічого не говориться про політику і ті рішення, які приймає Патріарх, ми дистанціювалися від церковної бюрократії. Це Церква мовчання, де є тисячі і десятки тисяч кліриків, і велика кількість парохіян, голос якої не чуємо навіть ми самі. Тож майте це на увазі, бо РПЦ залишається великою Церквою і християни в Росії є. Із власного досвіду, значна частина мого кола спілкування серед священників і мирян у Росії каже, що визнає автокефалію Української Православної Церкви і спокійно ставиться до цього питання. Але ці голоси не чути, це приватні голоси людей у церкві, але якби вони склалися в один голос, то він прозвучав би дуже потужно. Проте поки не складається» – розповів Сергій Чапнін, російський журналіст із Москви, головний редактор альманаху сучасної християнської культури «Дари».

– Позиція Російської Православної Церкви впливає на формування єдності Київської Церкви?

– «На жаль, Російська Православна Церква у нинішньому стані не може бути учасником, а тим більше не може створювати механізми для формування будь-якої моделі єдності Київської Церкви. Скоріше навпаки позиція РПЦ – це перешкода для пошуків форм єдності в Україні. Моделі єдності і Російська, і Грецька церква не готові шукати, бо і там, і там імперська модель. Тому потрібно шукати нову точку зростання. На мою думку, вона єдина – рух знизу, від парохій. Якщо єпископи дадуть можливість парохіянам шукати моделі єдності у своєму регіоні, локально шукати нові шляхи, тоді є шанс» – переконаний Сергій Чапнін.

Перша сесія семінару завершилася жвавою дискусією, під час якої висунули тезу про те, що процеси у Церкві відбуваються повільніше, ніж у державі, постало питання для чого Українській Греко-Католицькій Церкві Патріархат і дійшли висновку, що потрібно писати нову історію Православної Церкви в Україні. Про другу сесію УХАТу розповім уже в наступному номері Духовності.

Текст Анна Грапенюк

Фото Валентини Євтушок

Джерело: http://dukhovnist.in.ua/uk/dukhovna-demokratiya/2044-pro-pershist-u-vselenskii-tserkvi-i-iak-tse-pov-iazano-z-tomosom-dlia-ukrainy