Мови

 

Чи ж Христос розділився? Тиждень молитов за християнську єдність (вступ до теми)

Mon, 2014-01-20 11:15

18-25 січня 2014

Чи ж Христос розділився?

(1 Кор. 1. 1-17)

Кожного року тему і тексти до розважань для Тижня молитов за християнську єдність спільно готують представники певної країни. Цього року матеріали були підготовані канадійськими християнами, які хоча і живучи у своєму власному контексті та середовищі, радо діляться своїм екуменічним досвідом і переживаннями та пропонують певні напрямки для співпраці стосовно християнської єдності.

Тексти спільно підготовлені та опубліковані: Папською радою для сприяння християнській єдності, Комісією Віра та Церковний Устрій Всесвітньої Ради Церков

Біблійний текст для ТМХЄ 2014

Перше послання апостола Павла до Коринтян

1. 1-17 1. Павло, апостол Ісуса Христа, покликаний волею Божою, і брат Состен,

2. Церкві Божій, що в Корінті, освяченим у Христі Ісусі, покликаним святим, з усіма, що призивають на всякому місці ім'я нашого Ісуса Христа, Господа їхнього і нашого:

3. благодать вам і мир від Бога, Отця нашого, і Господа Ісуса Христа.

4. Я завжди дякую моєму Богові заради вас за благодать Божу, що була вам дана в Христі Ісусі,

5. бо ви в ньому всім збагатились, - усяким словом і всяким знанням,

6. згідно з тим, як Христове свідоцтво утвердилося між вами.

7. Тим то не бракує жадного дару ласки вам, що очікуєте об'явлення Господа нашого Ісуса Христа,

8. який і укріпить вас до кінця, щоб ви були бездоганними в день Господа нашого Ісуса Христа.

9. Вірний Бог, що вас покликав до спільности з своїм Сином Ісусом Христом, Господом нашим.

10. Благаю вас, брати, ім'ям Господа нашого Ісуса Христа, щоб ви всі те саме говорили; щоб не було розколів поміж вами, але щоб були поєднані в однім розумінні й у одній думці.

11. Я бо довідався про вас, мої брати, від людей Хлої, що між вами є суперечки.

12. Казку ж про те, що кожен з вас говорить: «Я - Павлів, а я - Аполлосів, а я -Кифин, а я - Христів.»

13. Чи ж Христос розділився? Хіба Павло був розп'ятий за вас? Або хіба в Павлове ім'я ви христилися?

14. Дякую Богові, що я нікого з вас не охристив, крім Криспа та Ґая,

15. щоб не сказав хтось, що ви були охрищені в моє ім'я.

16. Охристив я теж дім Стефана; а більш не знаю, чи христив я когось іншого.

17. Христос же послав мене не христити, а благовістити, і то не мудрістю слова, щоб хрест Христа не став безуспішним.

Вступ до теми ТМХЄ 2014

1. Ми канадійці живемо в країні, для якої характерні різноманіття у мові, культурі і навіть у кліматі, ми також втілюємо різноманітність у наших проявах християнської віри. Те, що ми живемо у цій різноманітності, а також будучи вірними Христовому бажанню про єдність між його учнями, привело нас до роздумів над категоричним запитанням апостола Павла до коринтян: «Чи ж Христос розділився?» З вірою ми відповідаємо «Ні!», хоча наші церковні спільноти все ще є втіленням скандального розділення. Послання до коринтян також вказує нам на спосіб, через який ми зможемо оцінити та прийняти дари інших навіть тепер, серед наших поділів, і це заохочує нас у нашій праці задля єдності.

2. Канада є відомою завдяки своїй природній красі: її гори, ліси, озера та ріки, лани пшениці, оточені трьома океанами. Її земля простягається від Атлантичного до Тихого океанів, від кордонів США до північного полюсу. Ця земля є багатою на сільське господарство та природні ресурси. Канада є також землею, на якій проживають різноманітні народи: перші нації, інуїти (ескімоси), метиси1 приїхали, щоб оселитись тут зі всього світу. Ми маємо дві офіційні мови: французьку і англійську, хоча багато канадійців зберігають культурне та мовне надбання батьківщини їхніх предків. Наші соціальні та політичні поділи часто обертаються довкола мовних, культурних та регіональних відмінностей, в цей самий час ми вчимося розуміти, яким чином ці національні ідентичності роблять вклад у здорову канадійську різноманітність. В такому мультикультурному контексті багато християн здійснює у свій особливий спосіб молитву та служіння. Лист Павла, адресований нам у нашій різноманітності, закликає нас визнати, що як місцева Церква ми не повинні бути взаємоізольованими чи діяти один проти одного, але радше слід визнати наш співзв’язок з усіма, хто прикликає ім'я Господнє.

3. В цьогорічному біблійному уривку Павло починає свій лист із потужного вступу. Як увертюра до опери або вступна частина симфонії цей пасаж заторкує теми, котрі напевне приготовляють нас до того, про що буде йтися у листі. У цьому тексті можна виділити три частини. Усі три подають важливу та заохочуючу основу для наших роздумів як християн, що нині живуть і працюють разом в Церквах і суспільстві.

4. В першій частині (1. 1-3) Павло разом зі своїм побратимом Состеном (як невелика, однак автентична спільнота) звертаються до іншої дуже активної християнської спільноти в Коринті. Він звертається до коринтян як до “Церкви Божої”, не просто як до місцевої громади, але як до повного вираження Церкви в певній частині світу. Павло пригадує їм, що вони є “покликані бути святими” не ізольованими від інших, однак “з усіма, що 1 Перші нації - термін, який використовується в Канаді для того, щоб визнати існування місцевих народів перед приходом європейців. Місцеві народи на Арктиці називали себе інуїти (ескімоси). Термін метиси використовується для означення людей, які є потомками як місцевих тубільців так і французів. призивають на всякому місці ім'я нашого Ісуса Христа, Господа їхнього і нашого”. Цей останній вираз можна перекласти також “як і на їхньому місці, так і на нашому”. Тому вони є справжньою Церквою Божою, однак сильно з'єднанні з кожним, хто призиває ім'я Господа як у своїй конфесії так і на своєму місці. Тут Павло, як і у всіх своїх листах, засилає своє звичне та могутнє привітання з побажанням Божої благодаті та миру. У мові Павла благодать означає Божу доброту і дари, дані нам у Христі, і це спонукає нас до вдячності Богові, а також і нашого милосердя до інших. Його “мир” для нас у всій своїй цілісності та взаємності є сопричастям (koinonia) у Бозі.

5. Де проявляється Божа благодать і мир у твоїй місцевій Церкві, у твоїй більшій спільноті, у твоїй країні? Як ти можеш вийти поза рамки заклопотаності лише своєю найближчою спільнотою і звернути увагу на спільноту усіх християн та світу?

6. Перш ніж закликати коринтян до сповнення певного завдання, Павло починає наступну частину нашого тексту (1. 4-9), дякуючи “за благодать Божу, що була дана” коринтянам “в Христі Ісусі”. Це не є лише формальністю, але справжня радість від дарів, якими Бог обдарував цю спільноту. Він заохочує розвивати їх: “бо ви в ньому всім збагатились, - усяким словом і всяким знанням… Тим то не бракує жадного дару ласки вам.” Він запевняє їх, що вони будуть зміцнені до кінця і що “Бог є Вірний”. Бог кличе нас до спільноти (koinonia) зі своїм Сином разом з усіма соціальними та духовними наслідками для наших Церков і людей.

7. Як канадійські християни, ми свідомі, що не завжди готові радіти дарам Божої присутності в інших християнських спільнотах. Читаючи текст Павла в екуменічному дусі, ми стаємо більш свідомими, що є запрошені щиро радіти з того, як Бог благословив інших християн та інші народи. Ті, хто першими принесли християнську віру до Канади, часто були неуважні до дарів і проникливості корінних народів, та не зуміли побачити Божих благословень, які Бог дарував через них.

Ми дуже вдячні за різноманіття народів та способів вираження віри в нашій країні. Не зважаючи на те, що в нашій історії було чимало випадків, коли ми не жили у взаємній повазі та не підтримували один одного, однак ми знаємо, що наша країна була збудована на фундаменті співпраці та пошуку шляхів для миру в нашій землі та у світі. Наша радість за численні благословення природи, як Богом даних дарів, занадто часто сприймається як належне, і ми боремося за баланс між добробутом та охороною створеного світу. Ми намагаємося також задіювати цінності, які ми, як канадійці, стерджуємо, що посідаємо. Як християни і як Церкви ми відчуваємо, що є покликані до відповідної вдячності щодо Божих дарів в інших, та щоб втілити вдячність і турботу за всю країну та світ.

8. За що ви дякуєте у вашій Церкві, у вашій спільноті, у вашій країні? Як ви досвідчили духовні і/або матеріальні Божі дари серед інших християн або інших осіб вашої спільноти?

9. У третій частині (1:10-17) Павло звертається до коринтян суворими словами за те, що вони перекрутили християнське Євангеліє і порушили єдність спільноти: “Я - Павлів, а я - Аполлосів, а я - Кифин.” Павло не схвалює навіть тих, які назвали Христа як свого провідника, оскільки вони використали ім'я Христа щоб відділити себе від інших в християнській спільноті. Ми не можемо прикликати Христове ім'я, щоб зводити мури навколо нас, оскільки його ім'я творить братерство і єдність, а не поділи. “Чи ж Христос розділився?” Павло не виступає проти того, щоб будувати спільноти навколо сильного проводу, однак спільнота повинна віднайти свою основну ідентичність у Христі: “Хіба Павло був розп'ятий за вас? Або хіба в Павлове ім'я ви христилися?” Люди Хлої помітили це спотворення у спільноті та виявили його.

10. У такій ситуації поділу надходить заклик Павла, “щоб були поєднані в однім розумінні і в одній думці”. Він напоумляє своїх читачів і тих, що в Коринті, “щоб всі те саме говорили”. Чи Павло дійсно думає, що вони усі повинні молитися і думати в один і той самий спосіб? Ми думаємо, що ні. Ці вірші не ставлять за мету усунути провід Павла чи Аполлоса, чи Кифи. Закорінені у Христі, ми покликані бути вдячними супроти тих Божих дарів, котрі інші, з-поза нашої групи, приносять для спільної місії Церкви. Коли признаємо Божі дари в інших, це зближує нас у вірі та місії і веде до тої єдності, з повагою до автентичного різноманіття у богослужінні та житті, про яку молився Христос.

11. Павло підкреслює два основні елементи у християнському учнівстві, в якому ми є фундаментально пов'язані з Христом: Хрещення і Хрест Христовий. Ми не були хрещені в Павлове ім'я і він не був розп’ятий за нас; наша єдність є в Христі, наше життя та спасіння походять від нього. Водночас усі ми належимо до однієї чи іншої групи, і наші Церкви живлять нас у вірі і допомагають нам бути учнями Ісуса. Підсумовуючи питання, як для Павла так і для нас, наше відчуття приналежності до певної церкви не є нашим завданням, нашою метою є радше проголошення Доброї новини, тої самої, на яку ми відповіли у вірі та радості. Тепер нам слід поділитися цією звісткою з цілим світом. Висновок Павла змушує нас запитати себе, чи маємо добру новину в Христі один для одного, чи ми приносимо розділення навіть ім'ям Христа, роблячи, таким чином за словами Павла, безуспішним хрест Христовий.

12. Як канадійські християни ми маємо довготривалу історію співпраці та взаємної підтримки. Наша історія включає приклади спільних зусиль, взаємного служіння, навіть об’єднання декількох Церков. Там, де неможливо осягнути органічної церковної єдності, ми часто досягаємо спільної згоди та взаємного служіння, які свідчать про нашу єдність у Христі, що зростає. Наші Церкви співпрацювали у питаннях пов'язаних із бідністю і соціальною справедливістю, багато з наших Церков починають разом брати на себе відповідальність за наше нехристиянське ставлення щодо корінних народів нашої країни. Однак, незважаючи на цей позитивний рух до єдності, якого Христос бажав для нас, ми залишаємося у поділах і розколі, що спотворює нашу проповідь Євангелія.

13. Ми також почули застереження людей Хлої. Саме під проводом Хлої ця група ідентифікує та називає конфлікти та поділи в коринтській Церкві. Ми потребуємо таких свідків, як жінок так і чоловіків, з усіх наших Церков та їхнього служіння задля примирення і єдності. Коли здіймаємо голос такого свідчення, це робить нас ближчими у реалізації Павлового задуму щодо спільноти, яка має “одне розуміння й одну думку в Христі”.

14. У який спосіб ви і ваша Церква зумієте знайти одне розуміння та одну думку в Христі разом із іншими Церквами? У який спосіб ваше розуміння та досвід різноманітних підходів та форм у молитві серед Церков у вашій спільноті чи країні зможе принести плоди у стараннях задля видимої християнської єдності? Яку спільну місію ви зможете розділити разом з іншими християнами, щоб допомогти зробити світ кращим місцем для інших?

15. Отже, коли ми приймаємо багато благословінь і дарів, які Бог виявив у нашій країні та в наших народах, ми починаємо визнавати, що ми повинні трактувати один одного та землю, від якої ми отримуємо засоби для життя, з гідністю і повагою. Це визнання закликає нас до покаяння і навернення та до пошуку нових та сталих способів життя на землі. Воно робить нас свідомішими щодо того, як Бог благословив усіх нас, і що жодна група не може вирішувати як використовувати ресурси країни без того, щоб почути і прийняти голос наших співгромадян.