Мови

 

Молитва за єдність християн та мир в Україіні

ІЕС запрошує на традиційний захід

 

Мотто цьогорічного Всесвітнього тижня молитов за християнську єдність – «Вони виявили до нас надзвичайну доброту» (Ді. 28, 2)

Діяння Святих Апостолів (27, 18-28,10)

 Того часу, через те, що буря сильно кидала нас, ми почали викидати вантаж, а на третій - моряки власними руками повикидали знадіб'я корабельне в море. А що ні сонця, ані зір не було видно вже кілька днів, та й буря люто налягала, ми втратили вже всяку надію на рятунок.

Коли люди довго не їли, тоді Павло встав серед них і мовив: «Треба було, мужі, послухати мене й не кидати Кріту; так можна було б уникнути цієї небезпеки і шкоди. А й тепер закликаю вас: Бадьортеся, ніхто бо з вас життя не втратить, лиш корабель (пропаде). Цієї ночі бо з'явився мені ангел Бога, якому я належу і якому служу, і сказав: Не бійся, Павле! Ти маєш перед кесарем з'явитися, тож Бог дарував тобі всіх тих, що пливуть з тобою. Тому бадьортеся, люди, бо я вірую Богові, що воно так буде, як було сказано мені. Ми мусимо натрапити на якийсь острів.»

Чотирнадцята ж ніч настала, як нас кидало по Адрії; та коло півночі моряки здогадувалися, що якась земля зближається до них; тож кинули лот і було двадцять сажнів глибини. Відпливши трохи, знов кинули лот у море й було п'ятнадцять сажнів. Тоді, побоюючися, щоб не наскочити десь на якісь підводні скелі, ми кинули чотири котви з корми і вичікували, щоб настав день. А що моряки намагались утекти з корабля і вже були спустили човен у море, вдаючи, ніби хочуть викинути котви з переду корабля, Павло сказав до сотника і вояків: «Якщо ці не зостануться на кораблі, ви не можете спастися.» Тоді вояки відтяли линви човна, тож він упав.

А як мало дніти, Павло запрошував усіх щось з'їсти: «Оце сьогодні, - казав, - чотирнадцятий день, як ви, ждучи, перебуваєте натще й не їсте нічого. Тому, прошу вас щось з'їсти, бо йдеться тут про ваш рятунок. Ніхто з вас ані волосу із голови не втратить.» Сказавши це, взяв хліб, подякував перед усіма Богу і, розламавши, почав їсти. Тоді всі піднялися на дусі й самі прийняли їжу. Було ж усього нас на кораблі двісті сімдесят шість душ.

А як наїлися, то заходились полегшувати корабель, кидаючи пшеницю в море. Коли настав день, моряки не розпізнали землі; вони лиш угледіли якусь затоку з побережжям, куди хотіли, по змозі, причалити кораблем. Вони відчепили котви й пустили їх у море; одночасно вони розв'язали деменні мотузки і, розпустивши проти вітру жаглик, пустилися на берег; а що потрапили на мілину між двома течіями, то корабель застряг. Ніс, врізавшися сильно, був нерухомий, а корму трощила навала хвиль.

Вояки були тієї думки, щоб в'язнів убити, - аби ніхто з них не втік уплав. Та сотник, що хотів урятувати Павла, стримав їх від того наміру і звелів тим, що вміли плавати, першими кидатись у воду й дістатися на сушу, а іншим рятуватися хто на дошках, хто на уламках судна. Таким то чином всі на землю врятувалися.

Врятувавшися, ми довідалися, що острів зветься Мальта. Тубільці поводилися з нами з неабияким милосердям: вони нас прийняли коло вогню, що його були запалили з-за дощу, який саме йшов, та задля холоду.

Коли ж Павло назбирав жмут хмизу й поклав на вогонь, змія, з приводу жару, вискочила та вчепилася до руки його. Якже побачили тубільці, що гадина звисає з руки його, говорили між собою: «Цей чоловік напевно вбивця; він урятувався від моря, але помста не дає йому жити.» А він, скинувши у вогонь гадину, не зазнав ніякого лиха. Вони гадали, що він спухне або впаде зненацька мертвим. Довго чекали та, бачачи, що нічого незвичайного з ним не сталося, змінили думку й почали говорити, що він - бог.

А був поблизу того місця маєток начальника острова, на ім'я Публій, що прийняв нас і гостив три дні ласкаво. Та якраз сталося, що батько Публія, хворий на гарячку й на червінку, лежав у ліжку. Павло ввійшов до нього, помолився і, поклавши на нього руки, оздоровив його. Коли ж це сталось, теж інші на острові, які мали недуги, приходили й оздоровлялись.

Вони нас за те всякими почестями вшанували, а коли ми відпливали, понакладали все для нас необхідне.

Матеріали до Всесвітнього тижня молитов за єдність християн 2020 підготували християни Церкви Мальти та Гоцо (Християни Мальти Разом). 10 лютого багато християн Мальти святкують празник кораблетрощі св. ап. Павла, через що християнська благовість прийшла на ці острови. Текст із Апостольських Діянь, який читається на це свято, був вибраний як основний для цьогорічного Тижня молитов. Історія починається з того, що Павла відсилають до Риму як в’язня (Ді. 27.1). Хоча Павло перебуває в кайданах, однак Божа місія продовжує здійснюватися через нього. Ця оповідь – класична драма людства, що протистоїть жахливій владі стихії. Пасажири корабля віддані на милість сил моря під ними, а також потужної бурі, що вирує над ними. Ці сили заносять їх на невідому територію, де вони є загубленими та втрачають надію.

Сьогодні багато людей стикаються з такими ж бурями і на тому ж морі. Ці самі місця, згадані в читанні (27. 1, 28. 1), також містяться в розповідях про сучасних мігрантів. У інших частинах світу багато людей здійснюють однаково небезпечні подорожі сушею та морем, втікаючи від стихійних лих, війни та бідності. Їхнє життя теж віддане на милість величезних і холодно байдужих сил – не лише природних, а політичних, економічних та людських. Ця людська байдужість приймає різні форми: байдужість тих, хто продає місця відчайдушним людям на небезпечних для плавання суднах; байдужість тих, хто вирішує не висилати рятувальні катери; і байдужість тих, хто відсилає судна з мігрантами назад. Це лише декілька прикладів. Коли християни разом стикаються з цими міграційними кризами, ця історія ап. Павла ставить перед нами певні виклики: чи ми вступаємо в змову з холодними силами байдужості, чи виявляємо «надзвичайну доброту» і стаємо свідками Божого милосердного провидіння до всіх людей?

Переклад о. Романа Фігаса зі сайта: https://www.oikoumene.org/en/resources/documents/commissions/faith-and-order/xi-week-of-prayer-for-christian-unity/worship-and-background-material-for-the-week-of-prayer-for-christian-unity-2020